Авіаційний механік Ігор родом з Вінниччини. Коли люди говорять про авіацію, то часто уявляють льотчика в кабіні. Але за кожним зльотом стоїть команда спеціалістів, які готують бойову пташку. І один з них є пан Ігор.

Історію про авіаційного механіка розповіли у 39-й бригаді тактичної авіації.

Ігор у військовій справі вже понад 20 років. Його шлях розпочався зі строкової служби в роті охорони, а згодом він перейшов на контракт. Увесь цей час він залишається вірним одній групі, ставши тут по-справжньому «корінним». Як авіаційний механік, він відповідає за найважливіші вузли літака: планер, шасі та складну гідросистему. Його робота — це повна відповідальність за те, щоб після "газування" на злітній смузі льотчик відчув: машина його не підведе.

Повномасштабне вторгнення Ігор зустрів безпосередньо на службі. Він на власні очі бачив перші масовані удари:

«Тоді, у перші години, думати про страх просто не було часу. Навколо все здригалося від вибухів та руки все одно робили все на автоматі — кожна секунда була на вагу золота. Ми розуміли: якщо ми зараз не дамо льотчикам справну машину, вони просто не зможуть виконати завдання і захистити небо. У тому гулі та диму була лише одна думка — встигнути. Встигнути підготувати, встигнути випустити, щоб кожен борт мав шанс повернутися».

Служба Ігоря — це постійна напруга та виїзди на оперативні аеродроми по всій Україні.  Робота в ангарах до другої ночі та сон у бункерах стали буденністю.

«Звик. Робота така — робити все швидко і чітко», — каже механік.

Поки Ігор перевіряє гідравліку чергового борта, вдома на нього чекає 11-річна донька. Вона не просто сумує за батьком — вона вже вирішила, що теж одягне піксель. І це, мабуть, найвищий знак якості його служби: коли дитина мріє піти по шляху батька.