Військовий, який перший раз за 1,5 роки вирвався у відпустку, а його дружина, за день до його приїзду вирішила поїхати до подружки в Іспанію, бо вона втомилася і хоче бути просто жінкою.

Дізнавшись, що в чоловіка вдалось повернутись додому - вже їхала в автобусі до України, повертаючись до рідного міста та до свого коханого.

Інший військовий, який на фронті втратив багатьох побратимів і який намагається не знайомитись з новоприбулими та не запамʼятовувати їх імена, щоб не звикати, дуже довго оговтувався від поранення, повернувся додому, а вдома його вже не чекала дружина, яка почала жити з іншим чоловіком, бо вона просто втомилася і хоче простого щастя.⠀

Жінка у якої чоловік повернувся з фронту і не відкриває штори у всіх кімнатах, весь час напівтемрява, а також він лягає спати вдягнений та кладе зброю під подушку. І все це її дратує і вона щоразу запитує, а коли це припиниться, бо не розуміє, що з ним відбувається і це її лякає та їх дитину.

Кожен день є наші хлопці і дівчата, які повертаються з фронту і яких не розуміє соціум.

І можливо багато хто намагається, але не знає як це робити, або просто робить вигляд, що просто їх не помічає. Вони, ті хто вчора були героями на фронті, а вже сьогодні начебто заважають комусь трохи, бо вони брудні, нервові і непередбачувані. Та ще й хто його знає, що в нього там в голові або в кишені, бо хай йде кудись лікується, а потім приходить в соціум красивий, вимитий і здоровий. Такий як раніше.

Але маємо усвідомити, що «як раніше» не буде/

Один ізраїльський колишній військовий, розказував одну історію, як він їхав ще літом з 2-тижневого чергового навчання у пустелі. Брудний, трохи засмальцьований і з різким вʼїдливим неприємним запахом поту, він зайшов у потяг, втомлено майже впав на своє сидіння загального вагону і за хвилину заснув на плечі зовсім незнайомого літнього чоловіка. Так вони їхали кілька годин і за весь цей час, чоловік навіть не ворухнувся, бо він просто розумів, що військовий втомився та має відпочити. Це на запитання, що нас відрізняє від ізраїльської армії - не зброя, не ворог, а соціум і його повна підтримка. А особливо зараз, коли їх країна зазнала нападу. Бо кожен громадянин Ізраїлю знає, що реабілітація військового починається із суспільства.

А чи знає це кожен громадянин Украіни?!

Чи усвідомили ми, що це саме ми маємо робити?!

Чи є у нас програми підготовки рідних на державному рівні?!

Потроху стан речей в цих напрямках змінюються, але дуже кволо. Зʼявляються корисні ініціативи, які підтримуються навіть Першою Леді, але треба робити це ще активніше та масовіше.

Чи розуміє шановний соціум, що не військові повинні адаптуватися в соціум, а соціум повинен адаптуватися під нові реалії і не жити в світі рожевих єдинорогів, флетвайтів на кокосовому молоці та протеїнових коктейлях після тренувань у спортзалі?

Тому запам’ятовуємо базу!!!.

- Не шарахатись від військового, а намагаємось зрозуміти його потреби та пропонуємо допомогу якщо це можливо.

- Не затуляти носа і не закривати очі, не відвертатися, а ставитись із розумінням.⠀

- Поважати простір, намагатися підтримати, не знецінювати, поважати, допомогати і памʼятати, якою ціною ними дана нам можливість сьогодні жити в безпечному місті.

І роблять вони це для нас щодня і щоночі вже який рік, віддаючи свої сили, здоров’я та життя.

Саша Марк