Віталій Пелих на псевдо Залізний – кулеметник стрілецького батальйону поліції Вінниччини. У 2024 році він одним із перших приєднався до щойно сформованого батальйону поліції особливого призначення (стрілецький), щоб захищати Україну від ворога. Віталій виконував бойові завдання на найгарячішому донецькому напрямку. Загинув поліцейський під час спецоперації біля Торецька – після успішного знищення позицій окупантів ворожий дрон-камікадзе влучив у бронетехніку.

У відділі комунікації поліції Вінниччини розповіли, що Віталій народився 10 квітня 1983 року на Гайсинщині. 19 років віддав службі в поліції охорони, зокрема й у підрозділі «Титан». Саме звідти й походить його позивний, який характеризував непохитність та мужність бійця.

У лютому 2025 року об’єднана штурмова бригада Нацполіції «Лють» майже рік тримала оборону поблизу Торецька. У складі бригади разом із суміжними підрозділами поліції — бійці стрілецького батальйону, серед них і Віталій. У день спецоперації їм потрібно було знищити позицію ворога, що закріпився у підвалах зруйнованих будівель. Висадка — під самою лінією зіткнення. Під постійним вогневим контролем хлопці швидко закладають вибухівку й так само швидко відходять до бронетехніки. Все йде злагоджено, та саме в цей момент ворог запускає дрон-камікадзе. Від ударів палають бронемашини. Є поранені та загиблі. Снаряд забрав життя одразу двох поліцейських: Дмитро Агат’єв загинув миттєво, а за Віталія медики боролися ще кілька годин.

Серед тих, хто тоді був із бійцями в одному БТРі, – Віталій Поліщук, який вижив дивом. Утрьох вони тримали люк М113, щоб ворожий скид не потрапив у середину, однак він усе ж таки влучив.

Поліцейський згадує, що Залізний завжди жартував та підбадьорював усіх, але перед цим штурмом був дуже сумним, ніби щось передчував. Чоловіки обмінялися словами, які зазвичай відкладають «на потім» — словами для рідних на випадок загибелі, й вирушили на завдання.

«Віталій попросив сказати його донечці, що він завжди буде її янголом-охоронцем і знаходитиметься поруч – на правому плечі. Я обіцянку виконав», — розповів побратим загиблого. 13-річна Ангеліна каже, що дійсно відчуває захист батька.

Після влучання Поліщук декілька разів втрачав свідомість, але пам’ятає, як Залізний, будучи важкопораненим, подав йому турнікет. Та накласти його було вже нікуди.

«У русі нас відкидало, а ми продовжували намагатись зупинити кровотечу — затискали артерії колінами, боролися до останнього. Я й досі себе картаю, але травми були надто тяжкі…», — згадав воїн.

У Віталія залишилася велика родина: батьки, двоє братів, сестри, донечка й дружина. Майже рік минув з дня смерті Віталія. Рідні розповідають, що він був людиною з відкритим серцем, любив тварин, особливо коней, цінував дружбу, не прагнув кар’єрного зростання, а планував добудувати власну хату через дорогу від батьків і хазяйнувати в ній після служби.

«Одного разу до нас у двір прилетів красивий білий голуб, покружляв і сів на стріху хати сина. Я кажу — це ж він… А потім Віталій мені приснився, тримав за руку, і вона була така тепла. Казав, що йому там добре, але дуже сумує за нами…», – розповіла мати героя Галина Романівна.

Брати Віталія кажуть, що їм дуже не вистачає його підтримки, дотепних жартів та влучних порад.

«Остання розмова у нас була дуже глибока, нечасто так бувало, а в кінці він мені каже: «Пока, братішка…». Він загинув, але він є — душа його поруч. Він пішов, як Герой», – згадав Сергій Пелих.

Віталій Пелих похований на Алеї Слави в рідному селищі. У центральному парку на Алеї пам’яті, поруч із загиблими Захисниками із Дашівської громади, встановлений банер з його портретом. 

Указом Президента України поліцейський посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та Почесним нагрудним знаком «Комбатантський хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України.