«Якщо Україна хоче мати місце за столом перемовин - вона має провести вибори» - Трамп.

І хоч ніби ця фраза обʼєднала українців за президента, але не так все прекрасно і нам з цим жити. Ми можемо 100 разів обʼєднатись, бо «бʼють нашого», але нашого «бʼють», бо є за шо. І так співпало, що саме він представляє нашу країну і нас з вами. І це наша відповідальність за вибір в 2019 році.

Це ще раз підтверджує декілька моментів:

- Трамп та команда ображені на Володимира Олександровича та його команду вже давно, ще з часів процесу імпічменту Трампа і за Джуліані, і за Манафорта. І Володимир Олександрович, замість того аби гнати своїх чувачків, що спонукали його до тих чи інших дій або самі вчиняли такі провокативні дії, тримає їх біля себе

- США сердяться, бо їм не можуть точно сказати, куди йшла допомога США (не військова). Ну тобто, в голови держави це має від зубів відскакувати: стільки на медицину, стільки на соц, стільки на те, стільки на це. Постійно, завжди, щоденно треба цю інформацію тримати в голові і бути готовим відповідати на питання.

- рф не буде сідати за стіл перемовин з діючою владою України. І як би ми не хотіли романтизувати образ сьогоднішнього керівництва країни, рф не буде з ними вести перемовини з банальної причини: рєбята їх на*бали. Давненько, десь в 2016-18 рр і не виконали умови. Де, і коли, і кого - усі причетні знають.

І ніяких асоціацій щодо наших управлінців ні в США і в рф окрім слова «най*бщики» нема. На жаль.

Ми можемо до останнього захищати «свого» від «жорстоких дядь», хоча - це просто банальна відповідальність «нашого» за всі діяння свої та своєї команди.

Який стратегічний вихід? Консультації з партнерами стосовно потенційних майбутніх виборів, дипломатичне залагодження конфліктів з США, чіткі вимоги/побажання щодо гарантій безпеки до партнерів: потужне ППО, далекобійна зброя, військовий контингент, тощо.

Найбільша цінність президента в Україні - вміти вчасно піти/втекти.