"Слухай, – каже вона, – хто завгодно, тільки не ти.

Ти ж так упевнено мені обіцяв прийти!

Я не вірила нікому, але ж тобі...

А пам'ятаєш, як ти тоді за мною біг?

Ти пам'ятаєш, як ми колись планували літо?

Ти ж перший казав, що мені ніколи не буде боліти,

бо ти зі мною тепер, і ти мене захистиш...

А тепер ти мовчиш. Ну чого ти мовчиш?!

Тільки не треба отих банальних фраз про пам'ять.

Так, пам'ятають. Декому навіть пам'ятники ставлять.

Але ж, Господи, – каже вона, – це  ж таке спірне питання!

Віра у вічну пам'ять схожа на віру у вічне кохання.

А мені зараз дуже хочеться повірити у можливість раю.

Вони ж усі мене переконують, що герої не помирають.

А вони, бачиш, умирають, вони ж умирають, пра?" –

шепотіла вона, тримаючи його за руки, у холодному морзі Дніпра.