Останніх два тижні ми несемо жорсткі втрати. За весь час перебування в 47, навіть в найскладніші моменти, ніколи не було таких ситуацій. Бригада виснажена.

Нас поповнюють людьми з різних підрозділів, тро, тиловики, які за два роки мають настрілу 1-2 магазини. Які не можуть і не хочуть воювати. Кидають підготовлені позиції, здаються по кілька людей 1 підару без бою, не облаштовуються, коли заходять на нові ділянки і найгірше - не стріляють. Маючи загрозу смерті, отримуючи мільйон команд, не роблять жодного пострілу.

Ворожі фпв палять нашу техніку за 20 км від ЛБЗ. Наші реби майже не перекривають застосування ворожих бпла. Що дуже дивно. Ми одночасно почали використання такої зброї, 70% наших дронів не може долетіти до лінії, не те, щоб уразити ціль, а їхні винищують нас в тилах.

Наша оборона настільки дирява, що знайшли вбитого підара біля ксп батальйону.

В той самий час москалі лізуть на штурм по одному, забігають врозсипну полями по 20-30 тєл на 1 сп (невідомо яким чином відбувається координація). Виходять з оточення, вбиваючи кілька наших бійців по дорозі.

Ми втрачаємо найкращих, найбоєздатніших людей щодня, тих, хто робив неймовірну роботу. Нові люди, навіть після 10-денного злагодження (що повірте багато в таких умовах) несуть лише 5-10% користі.

Позиції тримаються життями людей, а не їхніми навичками і виконанням команд. Офіцерський склад, навіть з кадрових, що сиділи в тилах або в навчальних центрах, настільки безпомічні і безтолкові, що не в стані вирішити простєйших проблем.

Ми програємо час, не використовуємо його належним чином для підготовки особлвого складу. Багато хто зажерся, сидячи в своєму кріслі.

Цивільним пафігу на проблеми на фронті. Люди готові до перемовин. Ось так виглядає наша сьогоднішня національна свідомість. Ось так ми готові виборювати свободу. Ось так ми готові ставати на захист своїх рідних.

Натомість досі продовжується дерибан, перерозподіл влади, набивання кишеней посадовцями в бригадах. Життя продовжується. Нічого не змінюється. Хто би що не говорив. Ми котимось в прірву, тільки зусилля бійців в траншеї сповільнюють темп. Сповільнюють його ціною свого життя.

P.S.: Якийсь час не висвітлював цей пост, але вважаю, що це необхідно зробити. Зніміть свої рожеві окуляри. Це лише маленька поверхнева частина великої картини критичності ситуації.