Контрнаступ перетворився на абстрактне безальтернативне щось, що припинить постійні страждання людей. Саме тому про нього стільки й мови - то тут то там питають, так а шо там контрнаступ. Час від часу лінії підіграють і публічні спікери. Хочеш щоб тебе тиражували з твоєю заявою - говори про контрнаступ. «Контрнаступ відбудеться!» - лунає з вуст представників державних органів щоразу. І здебільшого, це часто найбільш інформативна частина їх заяви. Просто, ось відбудеться і все. 

Усі відповіді ж насправді усім давно зрозумілі. Інфи реально небагато, підтвердженої і повноцінно зрозумілої - ще менше. Однак на всяк випадок ми ще раз питаємо наших співрозмовників: так, а може шось чув, як там контрнаступ? Будем контрнаступати? 

Це все лише говорить про те, як наше суспільство досі живе у стані психологічної тривоги і стресу. Як рутина давить голови людей, які не воюють. Ось просто плющить. 

Причина такого загостреного інтересу, загострення цього бажання позбавитися страждань зовсім не в тому факторі ніби суспільство «втомилося від війни». В 2021 році суспільство виглядало значно більш втомленим від війни, ніж в 2022. Хоча війна була незрівнянно меншою у масштабах - за бажання можна було переключити телеканал і у більшості міст країни про неї тоді ж ставало просто не чути. 

Причина в тому, що багато людей (скажу навіть - більшість людей) уже зрозуміли, що вони не загинуть в більшості випадків, якщо вони не живуть на лінії фронту. 

Від більш-менш реальної боротьби за життя навесні 2022 року багато з нас підійшли до уявної - виконання ритуалів, несприйняття якихось російських вибриків, тримаємо кулачки за наших солдатів тощо. «Війна» як стан для багатьох нормалізувалась, і звідси полізли усі скандали які нас так дратують - ось і воєнкоми мудаки, ось і міністри брехуни, і дописувачі в Фейсбуку ідіоти, і прихильники політичної партії яку ви не підтримуєте все такі ж тупі як в 2021 році. І Україна, відроджена як джерело неймовірної пульсуючої сили світового значення навесні 2022 раптом для нас усіх знову стискається в голові до якоїсь пародії, ніби театру абсурду. 

Цього всього не було для нас навесні 2022 року. Не тому, що цього не існувало - а тому, що у боротьбі за життя це не мало значення взагалі. Ми жили більш натхненно рік назад, і ілюзорний відступ смерті з під наших домівок подалі на пару кілометрів дав нам хибний знак.    Нам ніхто не обіцяв нічого. Ніхто не обіцяв мирного неба над головою. Ніхто не обіцяв заможного щасливого тихого майбутнього. Якщо хтось і обіцяв - це проблеми вашої віри, що ваше майбутнє все ще може хтось гарантувати інший. 

Ми все ще можемо загинути. Ми все ще можемо втратити нашу державу. Не у цій війні, то у наступній. Програти її в мирному часі - демографічно, економічно, політично, як завгодно. 

Війна це наше особисте і колективне виживання водночас. І у справі боротьби за власне життя не може бути ліні і бажання перемкнути канал. Бо ми самі обираємо, як нам сприйняти ту реальність в якій ми живемо - будемо сприймати за драму і ношу, будемо так і жити. 

Бійтесь не ту небезпеку, яка битиме вас в лоб відкрито. А ту, яка розмякшує вас як вершкове масло. 

Це речі які ми не помічаємо за рутиною. Женіть від себе усіх нитіків нахуй - їхній «тверезий погляд» лише псуватиме вам життя, попереджуючи про нові проблеми, про які взагалі не варто думати. 

Життя залишається цінністю. Не якесь абстрактне, за яке можна легко втомитися і заплакати. А своє рідне. Єдине дане згори життя. 

Комусь це може здатися пустим текстом. Це добре, якщо будуть люди які не стикаються з цим феноменом зіяючої порожнечі. Але жити як до війни - за інерцією - стає вже просто неможливо і нереально.(с) 
Не моє. Але 100відсотків так