Другий рік не відчуваю трепету очікування Великодня. Зовсім. Ну… як є…. Тяжкі роздуми, гіркі…багато «спресованого» всередині болю і ненависті, зокрема й за оте нове життя без очікування Великодня.

Я наче достатньо спокійна та врівноважена, але хвилин 45тому була близька до того, щоб вчепитися в горло молодому мужичку, який вивалив з бокової на головну не гальмуючи, створив аварійну ситуацію, перекрив рух на вузькому перехресті, відкрив вікно і почав хамити…

І я чула крик хама, багато «І шо, і чьо… нецензурного» хтось з чоловіків пішоходів зупинився і почав ставити його на місце… я чула все це якось фоном і зрозуміла, що основна проблема для мене в тому, що у нього відпочивше обличчя, блискучі не втомлені очі, немає отих зморшок навколо очей і загрублої шкіри, які так легко виокремити…. Отої зрілої дорослості…. досвіду пережитого… ніжність, релакс і безтурботне хамство десь 25річного віку…. І я відчула приплив максимально гострої ненависті за оте безтурботне хамство невтомленого мирного лиця…

Не питайте мене про мотивацію. Не питайте «як ти стягуєш?!». І може «не стягую»… але всі стали Свої, або чужі.

І мене дико дратує надмірна розслабленість людей, дратує, коли демонстративно відгороджуються від військової реальності, дратують підвипивші супервеселі обличчя, дратують живі хами на дорогах в центрі відносно мирного міста, дратують люди, які почали вважати, що десь там якість «пацани» підуть в наступ і принесуть їм мир….

І якщо ви не військовий, а цивільний, але не донатите, не допомагаєте, не працюєте на перемогу… не питайте у мене - куди я пропала, чому не хочу спілкуватися, чи раптом стала «зверхньою», вибачте ви більше не Свої.

Тиждень страсний… Свої підкидають зайвий старлінк нашим «на нуль» (ну як зайвий - свій)… Свої допомагають сьогодні на завтра передати те, що не можна НП терміново на Краматорськ… Свої пишуть, що знайшли «ті кабелі, які ти просила»… Свої нескінченно на зв’язку з рідними, які воюють, знають напам’ять всі потреби/проблеми/запити… Свої невтомно донатять. Свої оплакують, вірять, моляться, чекають і знову вірять…

Свої найважливіші, худі, з втомленими очима, невисказаними історіями та неймовірною гідністю - служать.

І коли ви питаєте про мотивацію, я лише думаю про Своїх.