Я з самого раннього дитинства закоханий в англійську мову, в Англію, в усе, що пов’язано з ними. Справжній англоман. Це визначило і мою першу вищу освіту, і діяльність в найрізноманітніших сферах  – викладацькій, науковій, громадській, художній. Зрозуміло, що однією з заповітних  моїх мрій було відвідати острівну державу, безпосередньо відчути на собі те, про що стільки чув і читав. Але здійснитися цій мрії судилося лише через багато десятиліть, а саме в серпні 2007.

Чому ж тільки зараз вирішив написати про своє короткочасне але незабутнє відвідування всесвітньо знаного центру науки та освіти, славетного Кембріджу? Людські спогади – дивна річ. Де, коли, з якого приводу народжуються – не передбачиш.

Ось і так цього разу, дізнавшись про народження герцогинею Кембріджскькою королівського «бейбі», я чітко і яскраво уявив собі події, про які розкажу далі(Олексій Рябоконь, старший викладач кафедри ураїнознаства ВНМУ ім. М.І. Пирогова, доцент Центру іноземної ділової мови ВТЕІ, кандидат педагогічних наук)для сайту ВінницяОК

Якщо бути до кінця точним, про Кембрідж я ніколи і  не забував. Після  подорожі чимало перечитав про нього,  переглянув безліч  відеоматеріалів, мій лептоп постійно налаштований на  ‘Radio BBC Cambridgeshire’ (служба радіо Бі-Бі-Сі для графства Кембріджшір).  І все ж таки саме зараз постало перед очима 19 серпня 2007 року, коли я  приїхав до Кембріджа   лише на кілька годин –  для допомоги у ролі переклала під час ділової зустрічі свого друга–патофізіолога в онкологічній лабораторії місцевої  клініки Attenbrooke’s Hospital.

Можна сказати, що цей майже блискавичний візит відбувався в режимі балансування між

достатньо поширеними стереотипами відносно Кембрджа (і Англії в цілому ) та  несподіванками-відкриттями так би мовити «власного виробництва». При цьому стереотипи, про які йтиметься, було засвоєно переважно  в роки дитинства, юності, молодості, зрілості – ще за радянських часів. А їх спростування відбувалося ледве не на кожному кроці перебування в країні мрій.

 Почалося з приємного сюрпризу. Для зручності користування громадським транспортом лондонці і гості міста залюбки купують універсальні проїзні документи – Oysters. Дорога ж від лондонської станції  King’s Cross до Кембріджу  займає лише 45 хвилин, з яких значну частину часу пролягає власне англійською столицею. Тому вартість квитків завдяки Oysters нижча за ту, яку довелося б  платити, подорожуючи до Кембріджу  ту ж саму відстань з іншого міста. Дрібниця – але дійсно приємно. Особливо для тих, хто пам’ятає знаменитий вислів Маргарет Тетчер: «Дармовий сир буває лише у мишоловці»

Далі – охайний і затишний  залізничний вокзал  у Кембріджі. Найяскравіше враження – невеличка крамничка … «Французька Випічка». І це в місті – знаному на весь світ «бренді» Сполученого Королівства?! Якось не дуже узгоджується з уявою про взаємини  старовинних друзів-суперників.  Проте достатньо смачно.

Потяг – найкомфортабільніший з усього, що я бачив, але на зворотному шляху зупинився на 45 хвилин

Аж ось підходить  double-decker – двоповерховий автобус яскравих життєрадісних кольорів. Для  міста таких скромних розмірів – така махіна?! Їдемо і бачимо, що переважним засобом пересування студентів є велосипед, а усіх інших, крім пішої прогулянки, – цілком сучасні автомобілі, які досить екзотично виглядають на тлі старовинних  (часто дуже старих) будівель. Сучасної архітектури тут майже не видно. А от  новітні   марки авто, інтернет-кафе та інші ознаки сьогодення – прошу!

По дорозі до нашого  пункту призначення    до автобусу заходить жінка середнього віку з близнюками – хлопчиком і дівчинкою років семи-восьми. Очевидно повертаються з якогось шкільного свята. Обличчя дівчинки «прикрашає» грим «під кицьку» (як виявилося, вона грала кролика, а  довгі штучні вуха  сховала у сумочку). Заговорюю з   ними. Нормальна, приязна реакція (а де ж «нас не представили один одному»?!). Питаю хлопчика, на якому жодного гриму, а кого ж він грав. За сина відповідає мама:«Порося».

Цілком зрозумілий українцю жарт. І ніякого «англійського гумору».

Добираємося до  Attenbrooke’s Hospital. В очікуванні запрошення до лабораторії дізнаємося з брошури, що це -  відомий на весь світ медичний заклад. Тобто Кембрідж має  не одну візитну картку – Кембріджський університет. Слід додати, що в місті працює ще один великий вищий навчальний заклад з авторитетом  міжнародного рівня, який додає йому слави – Ruskin University of East Anglia.. Взагалі, буквально за останні два десятиліття імідж Кембріджа радикально змінився. Залишаючись місцем перебування  університету – всесвітнього чемпіона за кількістю Нобелівських лауреатів, Кембрідж і його околиці, разом з Лондоном і Оксфордом, утворюють трикутник, що дістав назву

Silicon  Fen  (Сіліконове Болото – за аналогією зSilicon   Valley-Силіконовою Долиною  -  у Каліфорнії). Тут – безпрецедентна за межами США концентрація структур, якій займаються розробкою високих технологій, орієнтованих на багато десятиліть наперед.

Де ж ти, стара добра Англїє?!

 Після зустрічі повертаємося до Лондона надзвичайно комфортабельним потягом. Не можу зупинитися у висловлюваннях свого захоплення цим ще одним свідченням високої якості «всього англійського». Аж ось…- зупинка з технічних причин на 45 хвилин. Ото маєш!!!  Проте видалася можливість помилуватися в статичному стані краєвидами, якоюсь вилизаною природою, коровами – ідилія!!! Нема пилу. І причиною тому не тільки органічна  побутова акуратність англійців. Вітри з Атлантики, мілкий, щоб не сказати мікроскопічний,  дощик – природні прибиральники.

Нарешті, потяг рушає далі. А спогади-думки вже закрутилися. Про те, зокрема, що і  у наш час всього супер-, макро-, мега- та тому подібної гігантоманії є на планеті Земля  невеличкі міста, значення яких далеко перевершує їхні фізичні розміри. А головне – що людина-індивідуум там не губиться, зберігає свою ідентичність, самосвідомість вільного і  творчого будівельника власної долі.

За філософією – єзотерика. Пригадую, що у книжці росіянина  Д. Андрєєва  «Роза Світу» автор згадує про видіння, у яких він бачив небесні аналоги земних країн і міст, особливо ключових центрів людської цивілізації. В тому числі Небесний Кембрідж. До мне такі видіння не приходили, але з завдяки побаченому власними очима ці рядки згаданої книжки видаються переконливими.

І ще. Залишаючись, сучасно мовою, «фаном» всього англійського, я, як українець, не можу не згадати наш  Острог і його Академію. Знайти на небесах його прообраз і гармонізувати їх – чи це ж не достойна мета?! А далі –  Острог очима іноземця: стереотипи і несподіванки. І чому б не того ж англійця?!

Джерело: Вінницькі новини