Вчора тричі сідала  писати про нову знайому. Сідала, відклалала телефон, плакала і безцільно бродила квартирою. Післясмак такого болю і такого горя, що, у прямому сенсі, не вистачає повітря і тисне серце.

Коли подзвонила їй вперше, вона сказала, що трохи не при собі, бо на похороні загиблого на війні брата…

Прийшла за кілька днів. Звати Олена. З окупованоі Херсонщини.

Олена каже, що за три дні до 22-го моторошно вили собаки. А 23-го у її родички був день народження. Сидячи за столом, відчувала таку каменюку на серці, ніби була на похороні.
О третій ночі вийшла на вулицю - далеко, на лінії розмежування з Кримом, відчувався якийсь двіж. Це можна було побачити без приладів бачення. Вдруге вийшла о четвертій - обрій уже палав.

Кидала в сумки все - халати, дитячі теплі штанці, свою білизну… Олена ще не знала, що їх не випускатимуть довгих півтора роки, бо «свої» поширили інформацію про надмірно патріотичну родину.

Забирали на підвал чоловіка. Хотіли і її, та вона сказала, щоб вбивали на місці - дітей не залишить. Я не зважилася перепитати, чим обернувся допит чоловіка. Внаслідок багатьох спроб і домовленостей - я вже не знаю з ким - виїхали. По дорозі, на ворожій території, були свідком обстрілу нашими. Оце іронія долі - мало не загинути від своїх. 
- Але, повірте, це видовище! Наші вже як криють, то криють! - з усмішкою каже Олена…

На їхній будинок миттєво почепили табличку «администратианая собственность», а згодом там поселилася суддя з-за порєбріка

(Нічого не змінюється століттями. Загарбають землю, вбивають або витравлюють українців, заселяють орду. За півстоліття буде «корєнним насєлєнієм»)

Все, на що важко працювали десятками років - кілька авто, будинок, все в ньому - залишилося орді.

- Ви не можете уявити, як мало в житті вартують матеріальні речі. Це кажу вам я, для якої вони були  дуже важливими. А зараз кажу: хай вони у тому будинку згорять…
Всі чоловіки в родині воюють! Всі! Брати рідні, брати двоюрідні. Рветься на фронт чоловік Олени. Поки це неможливо - перевіряє СБУ. Жінка без претензій, але, каже, щоб так усіх перевіряли…

Брат загинув. 31-го прислав коротке привітання, а за кілька годин загинув. 

Діти дуже хворіють, після пережитих стресів втрачають свідомість. Жінка натягнута, як струна. Побутові та фінансові проблеми множаться багатократно через проблеми зі здоровʼям.
Та найгірше Олена переживає те, що розповідають їй рідні чоловіки, які називають себе живими свідками того, що було в перші дні і тижні. І які не сподіваються повернутися додому…

- У нас все йде на війну, все! Допомагаємо буквально усім. Бо я щодня собі кажу: хто, як не я…

(Навіть імʼя змінила. Рідні і друзі жінки в окупації)