Як тріпотить сьогодні маленьке сердечко, яке піде зранку вперше до школи.  Будь мужнім, маленький українець, будь допитливим і завзятим. Ти на своїй землі і під своїм небом, а це ого яке щастя.
     
    Як зупиняється серце мами, яка завтра вітатиме свою доньку сама. Яка скаже, що їй наснився тато, що обіцяв пильнувати з-за хмар, оберігати і захищати. Віднині на першовересневих фото вас буде тільки двоє, але ти впораєшся,  горда українка. Ти дружина загиблого Героя, в тобі одній стільки сили, скільки є на усій землі.

    Як приглушено вимовляє молитву серце бабусі, чиї онуки підуть до закордонних шкіл, до друзів-іноземців. Завтра невістка надішле їй світлини пташенят, гарно вбраних і по-святковому причепурених. Ти, українська бабусю, спекла за звичкою яблучного пирога, не тужи над ним, не плач, шукай краще нові рецепти, багато в тебе свят попереду, на яких дзвінко сміятимуттся твої малюки. 

      Як гупає від страху серце вчительки. Завтра вона свідомо візьме на себе відповідальність за цілий клас дітей. Не за список прізвищ у журналі, а за життя, за найбільшу державну цінність. Будь спокійною, українська вчителько,  розсудливою і чесною. Ти зможеш, жодна інша професія не окрилює більше, ніж твоя.
    
      Як вгамовує своє розлючене серце воїн.  Він пропустив стільки перших дзвоників, а зараз не йшов би, а летів, та дитя його вже у випускному. Не журись, Герою. Ми всі маємо можливість здобувати знання, та що знання, ми просто живі тільки завдяки тобі. Уклін тобі доземний, український воїне, вічна шана і вдячність.

     У Стефаника є болісно-прекрасна новела 'Діточа пригода'. Вона мене тримає, коли я думаю, як наші діти витримують жахи сьогодення. Я дуже сподіваюсь, що їм легше, просто тому що дитинство дає силу.

    І ще одне. Я не поділяю думку, що людина сама свою долю творить. Але в її руках - цю долю прийняти і по можливості гідно прожити. В її руках - вибрати, ким бути і як діяти.  Державі нашій - бути, а нам усім - діяти.

   Слава Україні.