НЕ БОЛЯЧЕ

Це не прохання допомоги.

Ділюсь радістю.

Мене не випустили за кордон на реабілітацію, яку так важко і дорого було організувати.

Після двох років фронту, поранення, важкого госпіталя, присвоєння інвалідності, повного списання з армії по непридатності, мені повідомляють на кордоні, що все це брехня, по базі я повноцінний військовослужбовець, який проходить службу. А значить ухилянт, який намагається втекти за кордон.

Ладно.

Ось ще трохи брехні ухилянта.

Ніяких виплат за списання з армії по втраті здоров'я немає. Є тільки незрозуміле булькотіння чиновників від влади.

Ніяких виплат за поранення немає. 

Є ті ж самі чиновники та їз пихате булькотіння.

Ніякої пенсії немає.

Неможливо оформити.

Бо чиновники тупо не дають два папірці, без яких інші чіновники пенсію не оформляють.

Ніякої соціальної допомоги немає. 

Є ті ж самі чіновники, які брешуть, тягнуть час, і посміхаються.

Роботи немає.

Роботодавця лякають наслідки мого поранення. І я їх розумію. Власнику роботи потрібні здорові, витривалі робітники, а не руїна на милицях.

Лікування та реабілітації немає. 

Ефективна медицина тільки за гроші, яких немає.

Без грошей тільки імітація лікування і звіти чиновників про проведення якісного лікування ветерана.

Не помираю з голоду тільки тому, що побратими з фронта присилають їжу.

Реально присилають їжу, продовжуючи воювати.

Думаєте я прошу грошей?

Ні.

Ніколи нічого для себе не прохав.

Я дуже радий.

Прийшов час смерті.

Не вдалося загинути на фронті, чесно помру під окупацією влади.

І ще я радий, що я справжній поет.

Бо вірші справжніх поетів це передбачення майбутнього.

20 років тому я написав:

Где то

В Гималаях

Есть волшебная страна

Шамбала.

Там все богаты и счастливы

Но я туда не поеду

Я буду здесь петь свои песни

И если меня не услышат

Я просто умру.

Это не больно.

Сам себе запитую: чого я хочу цім дописом?

Хочу зафіксувати перед смертю просту думку: на фронт в перший день ми йшли дітьми, щирими, чесними, мужніми.

Дитинство закінчується саме зараз, після фронту, коли приходить холодне розуміння, що саме роблять з дітьми на війні. І яку допомогу отримують діти, які не вмерли на фронті.

P.S. Тримаючись за життя, я звернувся до дуже  професійних юристів. Мені відразу пояснили, чітко і жорстко: це не помилка. Це системний злочин влади. Можна відразу подавати в суд на 17 прикордонний загін, якщо є гроші на юристів, і здоров'я на півроку-рік суда.

Р.P.S. Для повноти малюнка. На кордоні, після отримання папірця про заборону виїзду, я ледве не плакав. Хоча ні разу на фронті не плакав, рятуючи хлопців, в крові і лайні з ног до голови. До мене підішов  дуже сіренький, малопомітний дідусь, лагідно посміхнувся, і запропонував вивезти мене за кордон. Прямо зараз. За 5000 долларів.

Це теж не боляче..