Колись ми реготали над тим, наскільки істоти на болотах накручені пропагандою.

Наскільки самі українці схильні всотувати наймерзеннішу пропаганду показали останні років вісім загалом, і останні днів пʼять зокрема. Істерика, справжня істерика без краплі здорового глузду. «Пʼєш американо і дивишся голлівудський фільм - «до тебе постукає есбеу». Так, я перебільшую, це крайнощі, але не надто далекі від реальності.

Погоджуюсь, що соцмережі стали нестерпними. А реальне оточення? Якщо у вас є людина або люди, чиї погляди, чий світогляд є схожими з вашими, то така людина буде вам рятувальним кругом.

А у мене таких людей немає. Як так можна було прожити півсотні років, я відразу і не відповім. Але це факт - все моє оточення тупо вбиває своєю тупістю. Кожен «вихід в люди» - мука.

Цими днями доводиться часто ходити до лікаря - ще одна стаття нервових витрат.

Кілька днів тому на тираду про «коздюм, який, віділітє лі, не подобається америкосам, а нам, в окопах, не до коздюмів», питаю, яким боком президент до окопів? У відповідь ошелешене мовчання.

Вчора діалог продовжився на тему «як нашого президента підтримали протестувальники в усьому світі».

Взагалі немає сил озвучувати щось дурепі, навіщо я це починаю - без сенсу і толку?

- Молодці. Бо мають можливість у своїх демократичних країнах вийти і заявити про незгоду з поплавленою владою. А я не маю такої можливості, бо наш «парєнь с народа» побудував в Україні диктатуру. І ще й залякує, що він, курво, надовго, і що з ним треба «домовлятися». А «конституція на паузі». А не нравиться - то «шукайте інше громадянство».

Тому між реальністю і соцмережами обираю, все ж, останні. Тут хоч тішуся надією, що більша половина дурнів - боти.