Урок з перцем
Сьогодні сталася цікава ситуація.
Ми ВПО з Нікополя, рік тому було вирішено поставити хрест на минулому, нікопольському житті.
На це потрібні були гроші, тому весною, окрім городу, де є все потроху, посадили кімнатні перці.
Пару разів на тиждень, після обіду, виводжу дружину на один із стихійних ринків у Кривбасі у мікрорайоні.
Увечері торгівля йде добре, коли люди йдуть із роботи.
Зазвичай до того, що є на городі, помідори, огірки, ягода, сині, беремо штук 15-20 перцю.
10 продається завжди...
Стоїмо на ринку годин до 19, поряд АТБ, скупляємось, а потім їдемо додому.
Сьогодні як завжди, о 18-й, сходив до АТБ, повернувся, поклав пакет у багажник, підходжу до дружини.
Йде пара, з ними бігає дівчинка 7 років.
І тут оте маленьке створіння підбігає і тягне руку до перцю.
Я перехоплюю руку, починаю пояснювати, що це чіпати не можна, воно жжеться і може бути боляче.
Воно починає верещати.
Мама повертається (дослівно):
- Слишиш, козел(!), тібє чьто, жалко?!
Думаю:
- Ах ти сука бидляча.
100% знаючи, чим закінчиться, відпускаю руку маленького бісеня.
Як я й чекав, воно рвонулося до перцю, зірвало один, сунуло до рота - і тікати.
1... 2... 3...
Лунає рев приблизно схожий на рев Гетьманцева, який дізнався скільки заробляють онліфанщиці.
Бидлопара хватає своє чадо і цокаючи копитами біжить кудись швидше, ніж на вибори у 2019.
Хвилин через 5 повертається мама:
- Зачьем ти пазволіл ребьонку...
Я:
- Це ви дозволили, вашій дитині. Тим більше дівчинці, якій ви дозволяєте все, потрібен був урок, що не варто брати до рота все, що вона бачить.
Зі словами:
- Урод, - вона йде.
Я зрозумів, урок не засвоєно.
Але в мене залишилася надія, що на відміну від батьків, тепер у дитини запрацює інстинкт самозбереження, який, на жаль, відсутній у багатьох молодих батьків.
Як і мізки.
Ми поїхали додому, по дорозі я чомусь думав про квітень 2019 року...