Сьогодні сталася цікава ситуація.

Ми ВПО з Нікополя, рік тому було вирішено поставити хрест на минулому, нікопольському житті.

На це потрібні були гроші, тому весною, окрім городу, де є все потроху, посадили кімнатні перці.

Пару разів на тиждень, після обіду, виводжу дружину на один із стихійних ринків у Кривбасі у мікрорайоні.

Увечері торгівля йде добре, коли люди йдуть із роботи.

Зазвичай до того, що є на городі, помідори, огірки, ягода, сині, беремо штук 15-20 перцю.

10 продається завжди...

Стоїмо на ринку годин до 19, поряд АТБ, скупляємось, а потім їдемо додому.

Сьогодні як завжди, о 18-й, сходив до АТБ, повернувся, поклав пакет у багажник, підходжу до дружини.

Йде пара, з ними бігає дівчинка 7 років.

І тут оте маленьке створіння підбігає і тягне руку до перцю.

Я перехоплюю руку, починаю пояснювати, що це чіпати не можна, воно жжеться і може бути боляче.

Воно починає верещати.

Мама повертається (дослівно):

- Слишиш, козел(!), тібє чьто, жалко?!

Думаю:

- Ах ти сука бидляча.

100% знаючи, чим закінчиться, відпускаю руку маленького бісеня.

Як я й чекав, воно рвонулося до перцю, зірвало один, сунуло до рота - і тікати.

1... 2... 3...

Лунає рев приблизно схожий на рев Гетьманцева, який дізнався скільки заробляють онліфанщиці.

Бидлопара хватає своє чадо і цокаючи копитами біжить кудись швидше, ніж на вибори у 2019.

Хвилин через 5 повертається мама:

- Зачьем ти пазволіл ребьонку...

Я:

- Це ви дозволили, вашій дитині. Тим більше дівчинці, якій ви дозволяєте все, потрібен був урок, що не варто брати до рота все, що вона бачить.

Зі словами:

- Урод, - вона йде.

Я зрозумів, урок не засвоєно.

Але в мене залишилася надія, що на відміну від батьків, тепер у дитини запрацює інстинкт самозбереження, який, на жаль, відсутній у багатьох молодих батьків.

Як і мізки.

Ми поїхали додому, по дорозі я чомусь думав про квітень 2019 року...