У жінки з окупованої частини Запорізької області одна рука не діє зовсім - безсило звисає вздовж тіла, а другою вона заледве рухає - рука тремтить і не слухається. 
На пропозицію допомогти розстебнути пальто відповідає відмовою.
- Мені треба самій звикати. Це у мене два інсульти поспіль сталися. Коли син довго на звʼязок не виходив. Розказати вам про сина?
- Тільки якщо ви цього хочете і можете.
- Працював у Польщі - була своя фірма. Туди перевіз сімʼю. На початку цього всього кинувся додому. У нього великі проблеми зі здоровʼям. У військкоматі не брали, навіть тоді! Два тижні він їх укатував і таки опинився у самому пеклі. І де він тільки не був впродовж року! У найстрашніших місцях, здається. Іноді він зникав на кілька днів. І я цього не витримувала. Сімʼя його також переїхала сюди, до вас, - якось в купі легше. Зараз син вдома - кілька поранень і контузій. І постійно бубонить: я тут, а мої хлопці там…, я тут, а мої хлопці там.
- Думаєте, піде?
- Думками він постійно там. А це вже півсправи. Піде, думаю.
- Від вас стільки тепла… Де ви його берете після пережитого?
- Дивіться. Рука, хоч і погано, але рухається. Ноги, хоч і слабо, але ходять. І син мій! Син мій вижив там, де і інші залишилися… На що мені нарікати?

Дійсно. На що нарікати.…