Проходжу якось кулуарами Ради, де зараз працює лише телекамера каналу Рада, а там голосно дає інтерв’ю депутат:

-Що ви можете сказати про засідання Ради і прийняті на ньому рішення? - питає його журналіст.

І депутат радісно розповідає про результативність своєї роботи.

По дорозі назад саркастично запитую в журналіста:

- А ви «гостріше питання» не могли придумати?

- Ну зараз депутати часто не знають що відповідати, а в нас обмеження кого показувати для марафону, тому питаємо, аби вони хоч щось розказали… - зізнається колишній колега.

Тим депутатом, якого «можна» записувати для марафону був Павло Бакунець.

Сьогодні комітет з питань закордонних справ проголосував за нього як за члена делегації ПАРЄ. Замість Петра Порошенка, за якого комітет проголосував місяць тому, але тепер, підозрюю не без «волшебного пєндєля» з Банкової, різко вирішив переголосувати.

Я чесно не знаю, які дипломатичні контакти або ж перемоги має за собою депутат Бакунець, зате точно знаю скільки користі там міг би принести Порошенко, зважаючи на його статус, контакти і розуміння реальних потреб країни сьогодні. Він не просто в кожному інтерв’ю іноземному ЗМІ і на кожній міжнародній зустрічі говорить про зброю. Він її сам купує. І у кожній такій покупці (разом зі Справою Громад) - половина,або насправді часто значно більше - це його власні кошти як благодійника.

Сьогодні він був в доброму гуморі, бо заїхали Ошкоші і завезли нові Спартани. А ще вдалося заключити контракт на сто тисяч грілок для ніг. А ще оглядав нові пересувні банні комплекси для військових, які вдалося запустити в серійне виробництво і які постійно відправляються прямо на фронт.

Також буквально сьогодні ми поговорили про те, що чотири БМП MSL Shilds потрапили під прямі обстріли з екіпажами і загинув лише один водій від прямого попадання, а всі решта декілька десятків хлопців лишилися живими завдяки італійській броні, яку зараз ми ремонтуємо.

Ще склали список запитів на комплекси безпілотників Посейдон, адже він викупив всі ці «пташки», які є справжніми очима для нашої артилерії, без чого не можливо вражати ворога. До речі, вони нереально стійкі до російських РЕБів, і хто на фронті добре знає як це важливо в найгарячіших точках.

Це просто наш один день, і так щодня вже майже рік.

Так от депутати від партії Слуга народу вирішили, що Порошенко в Раді Європи від України зайвий. Я розумію, що він їм і в Україні заважає, де так хочеться вже тієї монополії як в телевізійному марафоні: коли є влада і її псевдоопозиційні політичні проекти. І все.

Але хочеться спитати в колег: а ми вже справді всіх «пабєділі», що знову взялися за дрібні внутрішньополітичні розбірки в час великої війни? У нас справді все так добре, що треба порушити внутрішньополітичну єдність, і почати знову «боротися» з політичними опонентами?

Я колись непогано вчила історію, і зробила з української історії один простий висновок: всі наші зовнішні поразки, включно з втратами державності, відбувалися на тлі нашої внутрішньої ворожнечі і боротьби. Тому поки в нас страшний ворог і допоки кращі з нас гинуть на багатьох фронтах, найгірше, що можуть робити політики - це займатися політиканством, а не підтримкою свого єдиного українського війська, де один за всіх і всі за одного.

Скажу більше: це наш єдиний спосіб вижити. Як державі. І це варто було б засвоїти і тим, хто не дуже добре вчив історію. І не провокувати внутрішній розбрат. Бо наслідки можуть бути самими найнепередбачуванішими.

Он один диктатор з півночі вже хотів наскоком взяти Київ, а тепер в ізоляції з перспективою лави підсудних. Той, хто сіє вітер, зазвичай завжди ризикує потрапити в шторм.