Офіцер штабу схилився над картою оперативного району і через мить задумчиво сказав, «Тупо! Заваливають! М’ясом!»

Радіообмін краще не чути людям з вразливою психікою. Та й всеодно нічого не зрозуміють. Але в цьому потоці позивних, координат, матюків, дуже важлива… інтонація з якою віддають команди. Підтримують бійців. Навіть знаходять час на жарти. Чуєш позивний командира роти. Впізнаєш його голос. Знаєш в якому пеклі зараз знаходиться він та його підлеглі. І дивуєшься тому, яким спокійним тоном він керує боєм! Жодного натяку на паніку або незрозумілість ситуації і відповідно власних дій. Таке враження, що він розповідає незнайомій людині, як пройти до найближчого кафе. Спокійно. Навіть монотонно…

- Бізон. Я Кабул… Увага за посадкою справа. Там пі…ів помітили.
- Бізон, плюс.
- Я Кабул. Максимальна увага. Не дайте їм там закріпитись. При виявлені, знищити одразу. Бо ти диви, шастають тут падлюки.
- Плюс, плюс! Кабул, я тобі потім фоточки їх надішлю.
- Нах вони мені всрались, тільки пам‘ять телефона забивати хренью різной? Просто зупините їх і все. Назавжди.
- Бізон плюс! А фоточки кому?
(Сміх в етері). 

І все це на фоні шаленої стрілкотні, яка чутна і без етеру. Ще один день війни позаду. Піхота воює. Піхота тримається. До речі, тримається і за допомогою побратимів з інших бригад та батальйонів. Як сказав сьогодні друг, «Одну справу робимо. Одну Батьківщину захищаємо!»