Простите, я о грустном.

Захожу в Велмарт, уже темно. На входе стоит женщина с табличкой, наверное просит денег. Денег я не даю, но мне не трудно купить булку и кусок колбасы в Велмарте.

Выхожу, отдаю, она благодарит и плачет, сжимая в руках мокрую салфетку и какие-то ещё бумажки.

Я начинаю уходить, но что-то дёргает вернуться. Подхожу, спрашиваю "Чого ви плачете, що трапилося?". На бумажке написано "На ліки".

Каже:

- Я виплакую стрес, дякую вам.

Питаю:

- Вам треба ліки?

- Не мені, чоловік хворий, не спить зовсім, бабахи ці, він інвалід другої групи, пенсія три тисячі, і у мене три.

Знову плаче.

Питаю:

- Маєте список?

- Маю...А ви можете допомогти?

- Так, я куплю, давайте список.

- Я з вами піду

Знову плаче....

В аптеці беремо по списку ліки, по дві пачки. Для серця, снодійне, краплі в очі, якісь ще назви, я їх не знаю. На кожному препараті питає, чи не задорого для мене.

Розплачуюся, виходимо, знову плаче, намагається мені цілувати руки, я намагаюся втекти якнайшвидше.

- Як вас звуть?

- Таня

- Мене теж Таня.

- Не плачте, тезка. Все буде добре.

Йду і не вірю сама собі.

Не буде все добре у цієї Тані, якій не вистачає двух пенсій на те, щоб її чоловік просто зміг поспати. Щоб у нього просто билося серце і не їбашив тиск.

І мова навіть не про ті пресловуті піввареника. Люди завжди ділилися на тих, кому щось дорого і тих, кому ні. Це нормально. Але я не можу відбитися від крамольної думки, що якогось мінімуму вартує кожна людина. Елементарного набору : тепла постіль, якийсь одяг, якась їжа, базові ліки.

Я емпат.

Я легко уявляю себе на місці тієї Тані. Я не застрахована від цього. Я майже фізично страждаю, коли починаю думати про це.

Про котиків, яким голодно чи боляче.

Про людей, яким тупо нема за що підтримувати своє життя. Про бруд і холод окопів.

Про страх матерів з немовлятами в Маріуполі.

Щось докорінно несправедливе є в цьому світі. Так, ми не рівні, не однакові, не всі президенти, не всі здатні заробити нормальні гроші. Але навіть якщо ти все життя працювала санітаркою за три копійки, ти не маєш на старості років стояти під Велмартом з папірцем "На ліки". Так не має бути.