Родич моєї подруги повернувся з полону кілька тижнів тому. Один з обмінів, про які говорили і писали, вони зараз часто відбуваються, треба віддати належне, держава в цьому напрямку працює. Він з Азовсталі, ага, саме звідти, був серед тих двох з гаком тисяч захисників Маріуполя, що здались тоді за домовленістю. Рік людина була в полоні.

Живий. Відносно здоровий. Важив при звільненні близько 50 кг при його нормі 75, виглядав як в‘язень концтабору, сама шкіра на кістках. Розумію тепер ці фото з яблуками наших полонених - по-людськи хочеться їм одразу дати щось їсти, але їжу без нагляду лікарів давати не можна,, може бути біда. Можна хіба яблука. Перші дні була проблема - хотів їсти постійно, це було небезпечно, шлунок не витримував - це вже в лікарні. Потім трохи заспокоївся, але все одно вставав вночі, хоч якщо не поїсти - дружина слідкувала, вмовляла - то бодай потримати в руках їжу, шматок хліба, просто подивитись на борщ чи котлети і холодильнику і трохи заспокоїтись. Це коли його на вихідні з лікарні відпускали.

В лікарню забрали одразу після обміну. Вірніше спочатку, в першу хвилину як обміняли, кожному дали торбу повну одягу, там також лежав новий телефон з сім-картою - вставляй, користуйся, дзвони своїм. Потім душ і потім розвезли по відомчим військовим шпиталям в різні міста відповідно до родів військ. В шпиталі повне обстеження, всі аналізи, МРТ, КТ - все. На щастя, аналіз на туберкульоз виявився негативним, хоча сидів з двома хворими. Пощастило. 

Щодо полону. Короткий час він був в Оленівці, а потім їх повезли в Росію, у в‘язницю. За рік змінив 4 в‘язниці, на обмін везли літаком, здається, з-під Владіміра - невже того самого? Ніхто ніколи не казав, де вони перебувають.

Жодної інформації взагалі. Їм казали, що Росія захопила Україну, війна скінчилась. Вони не вірили - от просто ніхто не вірив, але надіятись було важко. Тримали в камерах, кожний тиждень-два міняли людей, щоб не потоваришували, щось не задумали - дуже боялись українців. Годували - раз на день трохи пустої баланди, сама вода з картоплею, трохи хліба - оце на весь день. Від себе скажу - це класичне меню ще Солженіцин описував в «Одному дні Івана Денісовіча» тобто в оповідання про сталінські табори. Так от - з того часу нічого не змінилось. 
Постійні системні тортури. Співати гімн Росії з 8 ранку до полудня - голосно, виразно. Не співаєш - б’ють. Ходити на прогулянці рачки, розігнувся - б‘ють. Та й просто так б‘ють: один вєртухай там щодня бив його в одне і те саме місце під оком, чорний синець тримався місяцями.

Часто брали кров на ДНК - у всіх. Вони досі працюють в Маріуполі на місцях загибелі мирних мешканців, працюють з конкретною метою - намагаються довести причетність до цього воїнів ЗСУ. Показати, що це вони вбивали людей. Тому як знайдуть рештки крові - одразу починають порівнювати з кров‘ю полонених - а раптом співпаде і можна буде з «доказами» історію катувань від ЗСУ подати. Взагали це основна тема - вимагають, видушують, вибивають взяти на себе провину за неіснуючі злочини проти мирного населення. Обіцяють за це звільнити. Деякі не витримують, погоджуються.  Їх записують на відео, потім це відео ганяють всіма можливими каналами. Потім не звільняють все одно.

Родич подруги нічого не сказав, ні на що не зголосився, ні на що не піддався. Мовчки чекав і терпів як і більшість там. Каже - бачив на фото в наступному обміні був його товариш, з яким там перетинався. Україна звільняє своїх.

Після лікарні йому дають путівку на 3 тижні в санаторії з дружиною і дітьми. Це добре. Він все ще не розуміє, що він вдома, що це минуло, може ці три тижні хоч трохи допоможуть.