Стою я в черзі біля каси супермаркету. Переді мною дідусь купує ложку цукру і одне яйце! Каже, це все, що він сьогодні може собі дозволити. І плаче. Касирка тримає яйце дідуся і теж плаче. Я швидко біжу з кошиком назад у торговий зал, кладу туди десяток яєць, кіло цукру, хотів докласти ще пачку гречки, але глянув на ціну і поклав назад...

Поки повертався до каси, плакав уже весь супермаркет.

Дідусь дякує і, ховаючи порожній гаманець, на якому ще помітні залишки здертої наклейки "ЗЕ - Зробимо їх разом!", тихо промовляє: "При Порошенку такого не було..." І знову плаче.

- Ой, а шо ваш барига лучше був?" - раптом хотіла сказати якась жіночка позаду, але не договорила, бо відразу отримала ляща від чоловіка збоку, який весь цей час задумливо крутив у руках пляшку олії за 45 грн:

- Та ти сі курва вспокоїш нарешті чи нє?!

Та швидко оплатила кілограм дешевої цибулі і побігла до виходу, бурмочучи під ніс "ліпєцкая фабріка, свінарчукі, збагатився в 80 раз, війну почав, армію розікрав..."

Дорогою додому у мене в голові крутилося тільки одне питання: "чи не хотіли б ви взяти участь в експерименті та спробувати прожити на мінімальну пенсію..."

Тьфу. Не те.

Де, курва, поділилися з фейсбуку всі ті історії про бабусю з двома картоплинами, яка щомісяця отримує інфаркт від комунальної платіжки і має на обід пів вареника?