«Вона так тебе чекала…Казала, ось Таня приїде і поїдемо з нею ...»

Не встигла

Мій перший спогад про деокупований Лиман - це маленький хлопчик, що вибіг нам на зустріч.

Понад рік ми тримали в фокусі Владіка, його маму і бабусю. Від евакуації відмовлялись.

Мама хлопчика загинула перед новим роком.

Війна залишила дитину сиротою.

Опіку над дитиною взяла 75-річна бабуся.

Як виявилось більше не має кому.

Наступного тижня вони будуть перевезені під Київ. На перший час є куди.

Далі будемо думати.

Просто на очах він став дорослим.

В свої шість років він пережив окупацію в підвалі і втратив маму.

Якби ви чули як тихо виє нещасна стара жінка,

що втратила дочку

Мене читають мами з міст Донецької, Херсонської і Харківської обл.

Ви ніколи собі не пробачите, якщо з вашою дитиною щось станеться…

А як жити вашій дитині, якщо станеться щось із вами?…

Так, виїзжати страшно.

Як стрибок в темряву.

Але це життя ВАШИХ дітей.

Ми змінюємо напрямки допомоги.

Ми не будемо допомагати тим, хто не турбується про своїх дітей.

Я занадто багато таких бачила.

Понад 17 тис дітей за два роки.

За 2024 ми подвоїмо цю цифру.

ПС. Ви питаєте, як я це витримую.

Не витримую.

Але не здаюсь.

Я не хочу більше чути, що мене хтось не дочекався.

Дякую, що у мене є ви