Коли я чую, як ви скиглите «все проїбали», мене не злить навіть ваше ниття, мене злить те, що у вас взагалі є наглість таке ротом видавати. Бо я пам’ятаю черги на трасах де ви летіли з валізами на захід, мов щури з корабля, а ми в цей час їхали туди, де на асфальті валялися шматки людей.

Коли ви жалієтесь на ТЦК я сміюся. Бо я тримав на руках пацанів, яких ви відмовлялися міняти. Бо боялися. Бо вам зручніше вдавати «жертв системи», ніж хоч раз зробити щось, що пахне не комфортом, а відповідальністю. Ви навіть не уявляєте, що таке сидіти в крові людини, яку знаєш по імені.

Коли ви зараз шукаєте винних у «здачі територій» я хочу вам просто плюнути в обличчя і спитати де ваш військовий квиток, де ваше УБД?

Де ваші позиції, ваші ротації, ваші евакуації, ваші поранені, ваші загиблі?

Ах так, максимум, що у вас є, це ваш цинічний срач на кухні під бухлом, бо ви боїтеся навіть на двір вийти…

Коли ви кажете, що вам «страшно, бо шахед пролітав» я згадую, як мене крила артилерія так, що я затискався в ямці розміром з могилу і просто молився, щоб черговий прихід не закінчився тим, що пацани винесуть мене в пакеті. І повірте тоді мені було абсолютно похер чи чиста в мене форма, чи на мені гівно, чи земля, чи кров.

Коли ви плачете, що «зневірились», я згадую, як наші пацани стояли до останнього, а потім один підар просто ходив і добивав їх пострілами в голову після здачі в полон. Оце, блядь, реальність. Не ваша інста-депресія.

Тому запам’ятайте раз і назавжди:

Не «ми» проїбали.

Ви проїбали все, що могли.

Ви продовжуєте це робити щодня.

Ви, а не ті, хто тримає фронт зубами, залишками сил і шматками нервової системи.

А я стояв до останнього. Не тому, що герой. Не тому, що безсмертний. А тому, що хтось мусить, поки ви зайняті ниттям.

Можливо, мене колись забере ця війна.

Можливо, я не побачу, як моя донька виросте десь на чужині.

Можливо, замість справжніх ветеранів тут знову повилазять клоуни, які бігали від ТЦК, а зараз розказуватимуть, які вони «захисники».

Хай мене не буде. Я не побачу, як ідіоти, які вважають, що їм всі і все винні влаштовують тут девʼяності.

Мені на це вже байдуже.

Знайте одне, я воював не за вас

Не за вашу лінь. Не за ваш страх.

Не за ваші брудні роти, якими ви обсираєте тих, хто тримав для вас фронт.

Не за ваші кухонні «аналізи».

Не за ваші фантазії, хто кому що винен.

Я воював за тих, хто стояв поруч. За тих хто чекав мене. За тих, хто не тікав. За тих, хто не торгувався. За тих, хто не тримав телефон у руках замість зброї.

Мені не соромно за себе.

Мені гидко за країну, де пиздаболи голосніші за мертвих героїв.

І найгірше в тому, що найкращі з нас лежать у землі через те, що ви, блядь , весь цей час тільки нили, шукали винних і тикали пальцем у тих, хто воював за ваше право далі бути ніким.