Усім привіт, я Сонце, і моя головна розвага зараз - відбирати у смерті її здобич.

У бойового медика є купа обов’язків. Мій улюблений з них - евакуація. Це найбільш змістовна і важлива робота, яку я виконую на фронті. У якому б я стані не була, на евак завжди зриваюся і лечу.

Ще у медика є обов’язок працювати над тим, аби «всі мені були здорові». Тому як правило, я знаю всі госпіталі і половину лікарів на ввіреній нам території  Профілактика здоров’я це оксюморон під час бойових дій, тому пріоритет - бігом ліквідувати соматичні хвороби і поставити бійця у положення «боєготовий». Це не так цікаво, як евак, і викликає відчуття фрустрації. Я як квочка з курчатами. Привезти, пояснити процедуру, роздати папери, зайняти чергу і під час консультації слідкувати, аби всі симптоми були враховані. Іноді мої мавпи ведуть себе як діти, а я роль мами терпіти не можу  і якщо щось вже пішло не за планом, курчата вважають, що винна медицина. Медицина у вигляді #солдат_Сонце яка вибачте @балася з бійцем купу часу, критично не визнає провину і бурчить. Пояснювати, що «коні не винні, то фіра не їде» марно, тож приймаю долю вселенського негативу і бажаю здоров’я 

Ще один із sensored обов’язків - папери. Всесвіте, що я такого зробила у попередньому житті, за що відробляю в українській паперовій армії  то є безмежне моє прокляття. Більше, ніж заповнювати папери, я ненавиджу хіба примус до спілкування з тупими… але то вже інша історія.

Крайній із обов’язків - навчання. Воно на жаль буває рідко, проте сили небесні, як я це люблю! Медики вміють зробити боляче інакше, повторюю кожного разу, як бачу неякісно поставлений турнікет. Медика не буде поруч, повторюю, поправляючи бандаж. Твоє завдання - дожити до моїх рук, втовкмачую, тампонуючи бинт у кулак. Навчання дорослих людей (нервовий смішок) взагалі моя стихія, і я розправляю крила, коли передаю знання.

Я, попри бурчання, дуже бережу братів і горджуся ними. Вони у мене єдині, інших не дано, і мають повернутися до своїх сімей. Бо я так сказала