До моїх майже тридцяти років ми з нею чули одне про одного, але пересікались буквально пару разів, випадково. 
Вперше зустрілись поглядами влітку чотирнадцятого, але так, мімольотно. 
Ближче познайомились в пʼятнадцятому. Тоді романтік продовжувався приблизно рік, було багато пристрасті та хвилювань. 
І здавалось що це - максимум, верхня межа почуттів та відвертості. 
Потім ненадовго розійшлись, але знов були разом з сімнадцятого і до минулої зими. 
Трохи вже прохолодніше, правда. Не так часто зустрічались, не так драйвово було. 
З роками, безумовно, відносини втратили той запал перших побачень… але все змінилось в минулому році. 
Ми знов зійшлись і, цього разу, із дуже серйозними намірами. 
Не розлучаємось з тих днів, фактично. 
Були і палкі обійми в зелених посадках, і короткі побачення в підвалах та фермах. 
Були перегони між селами та балками та в розбитих «торгових центрах» ПГТшного масштабу. 
Були шалені обійми між торохтінням стрілкотні та гучними ляпанням кабанів. 
В спеку та під дощем, в тумані та в лютий мороз…рік. Майже рік. 
Я вдихав її запах кожного разу, зістрибуючи з броні чи відповзаючи по кущах. 
Я вітався з нею завжди, заходячи в черговий неодрозбитий будинок чи бліндаж. 

Страшний, але чудовий роман довжиною в  девʼять років. 

Навряд ми обоє знайдемо в собі сили завершити ці відносини. Принаймі, не зараз. 
Максимум - трошки поставимо на паузу, бо за рік(майже рік) трохи утомілі одне одного, а потім все понесеться по новій. 
Імʼя моєї коханки - Смерть. 
І, якщо розібратись, вона страшна, але дуже зваблива стерво. 
Люблю її.