Раніше у нас все було чітко, як по нотах. 
24 і 25-го грудня православна частина сім'ї чимчикувала до католицької. Бо конкретно наша родина сповідувала екуменізм не за закликом церковних ієрархів, а за покликом серця. І усвідомлювала, що мультикультурність - це величезний плюс і аж ніяк не мінус.

6 і 7-го січня ми колядували у православної частини родини, набиваючи шлунки святковими стравами, а кишені - купюрами.
Лише тато (православний) в обов'язковому порядку підштрикував маму (католичку):
- Сонечко, ніби 25-го стіл був багатший, хіба нє?
- Боже, з ким живу, з ким живу сто років! - заламувала руки мама.

Наразі ситуація наступна. 
Дзвонить тато:
- То хто до кого? Ми ж уже перейшли! Наш Епіфаній дозволив, - щаслив-и-и-и-й чогось.

- Шо, прям безкомпромісно? Може, для розкачки ще рочок по-старому?))

- Нє, окончатєльно перейшли. З кінцями, ну їх нахер! - це про заболіття, якому там дійсно місце - окончатєльно.

Релігійність тата заключається у тому, щоб стіл був гарно накритий і родина вся зібралася. Та й по всьому. Але навіть ці нехитрі "таїнства" він остаточно відділив від ординських.

Відчуваю, в хід підуть "камінь, ножиці й папір", аби визначити, хто буде господарями, а хто гостями))