Новорічна промова Зеленського була  технологічною. 

Ось ці ретельно вивірені переліки підрозділів збройних сил, населених пунктів, професій... Щодо професій не впевнена, мені здається вони там були, але передивлятися не стану. Пишу на післясмаку. 

Отже, переліки як основний стилістичний прийом. І для мене набагато важливіше не те, кого включили до списків, а кого старанно оминули, бо у цій промові не було жодного випадкового слова.

А оминули багатьох. Цього року Зеленський як ніколи самотній. 

Поруч із ним немає дружини і дітей. Немає колег і соратників, у жодному кадрі. Немає Верховної Ради. 

Здавалося б, рік боротьби, рік важливих рішень і голосувань, у тому числі щодо заявки на членство у ЄС - і жодної візуальної згадки. 

Немає уряду, немає мерів міст - це я про картинку, самі міста згадувалися.  Немає Залужного. 

Ось тут погано. Під час війни у 17-хвилинному зверненні до народу президент не знаходить кількох секунд, щоб показати військових командирів і головнокомандувача. 

Це дуже погано. 

Жодного слова про культурний та ідеологічний фронт, про дерусифікацію і декомунізацію, про винесення вперед ногами імперських символів. 
Знову ж таки, а чому?

У нас такі ефектні кадри повалення пам'ятників,  одна Катерина чого варта, чи там де голова "Івана" покотилася по бруківці від пам'ятника "дружби народів" у Києві. 

І останнє, але далеко не за значенням. 

Промова будується на замовчуванні минулого. Рік у нас почався з чистого аркуша 24 лютого. 

Так от, я з цим не згодна. Початок вторгнення - це не молодильний колодязь, у який ти стрибнув і вискочив новою людиною, з чистою репутацією і послужним списком.

Ні, так це не працює, як би комусь не хотілося. 

Про шашлики можна промовчати, але рано чи пізно про них згадають. 

Помилки потрібно визнавати. І від слів "я не відмовляюся від своєї відповідальності за те, що сталося" корона не впала б, можливо.

Тамара Горіха Зерня, письменниця