Інколи я згадую позитивних блогерів, які обслуговують "гіршу частину Офісу", як колись влучно визначив Шабунін. І мене питають: а хто ж такі ці позитивні блогери і як їх відрізнити від чесних? В принципі, це нескладно.

Ось простий і зрозумілий критерій: жоден із них не написав і слова про "Азов".

Вірніше, вони, звичайно, писали, поки Азов був потрібен і поки тримав Азовсталь. Але припинили писати зразу, як тільки полк Азов під гарантії президента вийшов з Азовсталі у полон.

Для позитивних блогерів Азов – це велике і страшне табу. Таке саме, як було табу на тему хто вберіг головорізів з Вагнера від операції українських спецслужб в Білорусі.

Сьогодні Denys Prokopenko, легендарний командир захисників Азовсталі, написав, що серед тисячі полонених, яких сьогодні обміняли, не було ЖОДНОГО Азовця. Жодного, блд!

І, звичайно, жодна людина з тих моїх колег, яких я називаю позитивними, не написала про це. Бо там, де для когось біда і катівня, там, де для когось розголос – єдиний шанс на допомогу, для когось промовчати – це можливість. Тепла посада, бюджети, доступ до державної влади, інсайди, популярність, підписники – все, як вони люблять.

Бійці легендарного полку Азов у полоні вже ЧЕТВЕРТИЙ РІК. Просто подумайте, як воювати тим, хто бачить долю Азову і розуміє, що залишити позиції набагато вигідніше, ніж стояти насмерть і потім роками гнити у московських в'язницях без шансів на звільнення і медичну допомогу. Це ж біда, це ж передумови до нових втрат нашої землі!

Виглядає так, що доля Азову цікавить тільки Дениса, їх побратимів, родичів і нікого більше. Бо всі тупо мовчать.

Не мовчіть! Ви ж молилися на тих, хто в повному оточенні давав шанс протриматися Києву і Харкову, Одесі і Миколаєву, Сумам і Запоріжжю – всім нам.

Бійці Азову мають бути повернені додому! Хіба подвиг в ім'я України недостатня ціна за їх звільнення, яку вони вже давно заплатили??