Розумієте, в чому справа, мої любі... В них домовленість із хуйлом уже два роки як підвисла. Гроші отримані - а товар, Україна, не надійшов до замовника. Гірше того: замовник несе страшенні збитки і дуже-предуже сердиться. І не згоден на часткову компенсацію - йому потрібно його замовлення. Україна.

А якийсь там солдафон вирішив, бач, в вайнушку погратися, коли тут серйозні люди вже про все домовилися. Його навіщо призначали? Бо гадали, що він безталанний і на нього все можна буде списати. Розгром, поразку, здачу... А він, бач, оце саме "в вайнушку" так добре вміє, що, не дай хуйло, ще й перемогти замовника може. І що тоді з нами, серйозними клованами, стане? Замовник такого не подарує, дістане де завгодно, то вже й всієї Землі замало буде, аби сховатися...

Тож геть солдафона. Не так, так сяк, не сяк, так наперекосяк.

Сьогодні не вийшло - вийде завтра. Відверто кажучи, боюся я за нього тепер. І йому, і всім іншим треба зрозуміти: сьогоднішні події - це не завершення, це ляпас по їх зелених мордяках. І, якщо не прибрати їх - вони таки приберуть і його, і багато ще кого. Ці кловани - з отого роману Стівена Кінга "Воно". Хто читав - просто згадайте, яке воно наполегливе й вигадливе...