Чому все так?!!

Слухай, друже... Так-так, ти. Ти, який весною 2019 р. Мені розповідав про дивовижного «нашого хлопчика» Зеленського, про «кривавого баригу» Порошенка, про те як після виборів Порошенко сяде або втече на Захід, а я перевзуюся в польоті або повернуся в заводський цех копирсатися в мазуті. Саме ти. Знаєш, мені вже набридла твоя кисла пика. 

Бачиш, нічого з того що ти собі набажав не сталося. Комуналка не поменшала – вона побільшала. Зарплатню тобі не збільшили, а ціни ростуть. Порошенко не уїхав і не сів – він депутат і лідер опозиційної фракції. Ми регочемо з зелених потуг його посадити, Я не чорнорабрчий у цеху – у мене і зараз все гаразд.  

Натомість ти ходиш весь час похмурий, не хочеш згадувати як агітував за Зеленського. Ти весь час скиглиш: «Та що ж робиться? Чому у нас яку владу не обери – все не те? Пороблено нам чи що?»

Я відповім тобі що робиться. Робиться насправді те, що й мусить робитися. Коли довіряєшся тому, хто обіцяє все і зразу – отримуєш нічого і поступово. Спробую розтлумачити. 

Друже, в чому між нами головна різниця? В тому що ти слідкуєш за політикою, як за останньою надією у житті. У тебе всі плани на поліпшення твого життя пов’язані з політикою. Що от прийде той, великий і простий... 

Нічого дивного. Ти від самої юності звик працювати на когось. На держпідприємство, на приватного власника, одним словом на того хто платив тобі зарплатню. По суті, твій добробут постійно залежить від твого роботодавця. Шукати роботу де заплатять більше для тебе – ціле психологічне випробування. Єдине твоє сподівання, що прийде той великий і простий, який примусить твого роботодавця платити тобі більше за ту саму роботу, бо «роботодавець і так жирує». 

І я не буду тебе за це засуджувати, бо я дуже гарно знаю, як нашим громадянам промивають мозок ідіотською ідеєю соціальної держави. Тобто такого собі «капіталізму на пів шишечки». Аби вибір у магазинах був як за капіталізму, а працювало все за дикої зарегульованості, практично як за совка. Або за повної відсутності соцгарантій, як на більшості приватних фірм. Плавав – знаю. В реальності результат цієї соціальної держави, це чиновники з чималими повноваженнями (для «захисту тебе»), які ті повноваження конвертують в тепличні умови для певних олігархів. І всі задоволені. Олігарх багатіє. Чиновник тобі розповідає як він за тебе бореться. Точніше, розповідає черговий «хороший хлопець» за якого чиновник себе чудово почуватиме. Ти обираєш «хорошого хлопця» і – поїхали. 

«А шо замість?» - запитаєш ти. А замість – те як живу я. Ти знаєш, я політикою можу не цікавитися взагалі – я від неї давно не залежу. Я цілком гарно себе почував і за Кучми, і за Ющенка, і за Януковича, і за Порошенка. Я точно знаю, що кожна людина – сама коваль свого щастя. Якщо у тебе все погано – звинувать себе. Я давно збагнув, що роботодавець – не намісник Бога, це лише партнер, який платить гроші за певний обсяг виконаних робіт. Якщо платить мало – я шукаю того хто платитиме більше. Коли досяг максимуму, я опанував кілька спеціальностей ще. Я ризикував, пробував різні сфери. Нині я сам ФОП і сам собі хазяїн. 

Думаєш, все сказане мною справедливо для підприємців – а це не всім дано? Помиляєшся. Ці премудрості життя мені колись пояснив робочий – професійний електрик, який був класним фахівцем, співпрацював зразу щ кількома фірмами і не відав що таке «нема роботи». Працювали колись разом. «Капіталізм, це не тільки мене обирають, це ще й я обираю» - його приказка. 

Ти спитаєш, навіщо тоді мені держава, якщо від політики я не залежу? Відповім. Про це багато могли б розповісти люди, які мусили покинути все, і втекти з окупованих Донецька і Луганська – я їх і бачив, і чув. Держава – потрібна. Держава для мене це в першу чергу захист і правила гри. Саме тому я підтримую Порошенка. Бо я бачив як за Порошенка держава реально зміцнювалася. 

А ти – питаєш себе «Чому все так??!» І будеш питати – ще довго. До переміни світогляду.

Автор: 
Дмитро Вовнянко