Це вже не абьюз, а тероризм, який не закінчиться ніколи.

Спочатку тобі дають легенького ляпаса, ти образишся, але пробачиш, бо “ми же пара”, “стільки хорошого в минулому” і “у всіх складні періоди”.⠀

щоб відволіктись, ти вкладаєшся в розвиток себе, він заздрить успіхам, ввечері тебе лупашать головою об стіну, раз-два-три, спочатку ти знову “за мир в сім’ї”, але голова болить, і ти звертаєшся в поліцію, побої фіксують, і в якийсь момент ти пробуджуєшся і хочеш піти від нього, але боїшся

через страх ти продовжуєш терпіти і нагадувати собі про “мир”

потім тебе бʼють знову і знову, а потім знову і знову, але вже жорсткіше

потім у тебе відбирають квартиру (твою, доречі), але завдяки махінаціям і підкупом тих, кого треба, квартира вже тобі не належить

ти дозволяєш і це, аби “все заспокоїлось”

але от парадокс, нічого не змінюється, а ЧОМУСЬ стає тільки гірше

тобі вже роблять операцію бо черепно-мозкова, і поки ти відходиш в лікарні, твоїх двох дітей тихенько забирають, підтасовуючи факти і документи, ніби діти тобі не належать

ти повертаєшся з лікарні, звертаєшся в міжнародні видання для розголосу, вони залюбки про тебе пишуть, бо проти насильства, але в основному “виражають стурбованість”

ти борешся з цим 9 років, діти твої виросли, та ти так само сумуєш за ними і хочеш з ними побачитись

за цей час ти стала сильнішою, гарнішою і впевненішою. і ти багато працюєш, бо дзвінки від колишнього з погрозами нікуди не зникають, але тепер у тебе є ім’я серед великої кількості людей, до тебе є повага і любов, потужний бізнес та гроші, і свої охоронці

і одного ранку, взимку, він не дзвонить з погрозами, а приходить в твій новий дім. не сам, звісно, бо всі абьюзери сцикуни, а приходить армією кончєних виродків, у яких простий наказ “вбити”. вбити тебе, і вбити всіх, хто тебе любить і кого любиш ти. і вони це роблять. день за днем.

і це вже не абьюз, а тероризм, який не закінчиться ніколи. тобі скажуть, я заберу тільки бізнес і одразу піду. я заберу твій дім, якось домовимось, переговоримо, і одразу піду.

та ти вже знаєш як буде. і не підеш на це. бо ти вже це пройшла. бо ти памʼятаєш про насильство, побої, та дітей. дітей, яких не бачила 9 років.

а хто не памʼятає - той мерзота.

 

Автор: 
Марі Голота