Сьогодні виглянуло сонечко. Не надовго. Але землю трохи пригріло. В бушлаті стало парко. Але настрій помітно покращав. 
Вдень довелося посидіти за кермом. Фронтові справи не припиняються ніколи. 

Дорогою побачив як у посадки заїжджали БМП. Їм легше їздити, вони на траках. Їм не страшна навіть така багнюка. 

Удалині проїхав танк - прямував надсилати окупантам "даруночки" певних калібрів. 

Механіки заправили солярою. Поремствували що багато роботи, через болото машини часто виходять з ладу.

Розвідники попрямували десь по своїх справах - у них їх завжди багато. 

Гриміла канонада. Арта працює незалежно від погоди. Вибиває резерви, нищить ворога. Арті задачі ставлять у штабі, там робота кипить постійно. Отримати інформацію, проаналізувати, призначити підрозділи, віддати накази. Вигризти боєприпаси у тиловиків. І все інше потрібне бригаді 

Штабу бригади накази віддають з ОТУ, з Генштабу. Там теж кипить робота. Я прямо уявляю собі як в одному залі над мапою радяться генерали Залужний, Шаптала, Муженко. Планують новий наступ. Новий розгром окупантів. 

Коли? Коли треба. Знав би - не сказав би. Всьому свій час.

Цілий день ЗСУ воювали, ремонтувалися, лаялися, копали, чистили, милися, співали, планували, наказували, атакували. 

І я, малесенька часточка цього величезного організму приїхав на базу, та прочитав ремства що "ЗСУ зупинилися", "генерали тягнуть", "батальйони загрузли" і подібне. Я посміхнувся. 

Все в порядку. Минув ще один день війни. Кожен зробив те на що здатний.