Багато українців мріють про американське життя за океаном. А от Арчана Ткачук в свої 24 роки залишила рідний штат Теннессі, де протікає найдовша річка в США - Міссісіпі. Тоді їй здавалось, що затримається в Україні на 17 днів. Проте, з першого візиту – Вінниччина підкорила її серце.

«Я за національністю індійка, але народилась в Америці. Виросла  в багатодітній родині. Нас шестеро у батьків, - розповідає Арчана. Коли мені було 24 роки, я вперше приїхала в Україну. Це був 2000-й рік на календарі. Тоді я нічого не знала про цю країну. Не розуміла мови. Це був місіонерський візит, ми робили різні заходи для дітей».

Арчана спілкується українською. Її вимова, незважаючи на акцент, чиста, без суржика. Каже, спершу розумілась тут англійською. Часом допомагав перекладач,  який згодом став її чоловіком. 

«Коли поверталась у рідний штат Теннессі, відчула, що моє серце залишилося в Україні. Сумувала. На той час я навчалась на магістратурі, це була економіка та бізнес. Пам’ятаю, прийшла в аудиторію, і задумалась, чому я тут. Через рік покинула навчання. У 2001 році прилетіла знову в Україну. Це був візит від своєї церкви», - згадує Арчана.

Завжди мріяла про власну родину

Жінка оселилась в селі Немія Могилів-Подільського району. Зелені краєвиди та місцева природа зачарували її назавжди. У 2003 році Арчана сказала «так» своєму обранцю Руслану. Каже, чоловік завжди був поруч.

«Перед одруженням, Руслан взяв на виховання шестеро дітей з неблагополучних родин. Потім ми спільно виховували десятьох. Я підтримала його. Я завжди хотіла бути мамою, мати велику родину. Відверто, я не розуміла, що пережили ці діти, яким було їхнє минуле, травми. Багато інформації не було, навчання не проводили. У нас є друзі, які допомагали одягом та взуттям, речами. Вони знають, що фінансово важко забезпечити десятьох дітей. У Америці у нас є знайома прийомна родина. Вони були нашими наставниками, ділилися власним досвідом, порадами», - ділиться співрозмовниця. 

Готую борщ на 20 літрів

Загалом разом з біологічними дітьми у сім’ї на вихованні перебувало 30 дітей. Багато з них – вже дорослі, живуть своє самостійне життя. Деякі з вихованців вже створили власні сім’ї з дітьми. Часом навідуються до Арчани і допомагають в піклуванні про нинішніх.

«За весь час існування нашого буднику сімейного типу, ми виховали 25 дітей. В нас проживають до завершення навчання в університеті. Але якщо дитині потрібно залишитись ще, вона залишається. Наші дорослі вихованці приїжджають в гості. Ми підтримуємо зв'язок із усіма. Зараз у нас на вихованні десять дітей, підліткового віку: 10, 11, 12, 14, 15 та 16 років. Щодня я готую їжу великими порціями: двадцять літрів борщу чи супу. Якщо це картопля – то не менше як 4 кілограми на всіх, каша теж такої кількості», - ділиться Арчана.

Вчимо дітей мріяти

Щороку родина організовує для прийомних дітей відпочинок за кордоном. Виїжджали в Єгипет, Туреччину, США. Цього літа також обдумають про закордонну подорож. Поміж цим, намагаються привити в дітях відчуття відповідальності, працелюбства, навчають фінансовій грамотності.

«Ми хочемо, аби діти зрозуміли, що ніхто їм не повинен щось зробити, чи давати. Потрібно працювати. Ми даємо часто кишенькові гроші. А додаткові - лише за виконану роботу. Вчимо їх фінансовій грамотності: як класти гроші в банк, як заощадити кошти на якусь річ. І ще важливо, аби вони мріяли. Я помітила, що радянський союз забрав в українців жагу мріяти і досягати своїх мрій. Ми в родині малюємо наші мрії на п'ять років і щороку переглядаємо, що вдалося зробити, до чого потрібно ще прагнути», - розповідає жінка.

Арчана також переживає за долю України. Каже, на початку повномасштабного вторгнення росії, виїжджала разом із дітьми в Румунію.

«Я виїжджала із рідного дому із сльозами, - каже Арчана. Це настільки важко покинути все заради чого жив. Потім я зайнялась волонтерством та перевозила із-за кордону допомогу. Це була амуніція, речі військовим, ліки. Через два місяці я з дітьми повернулась назад в рідний дім. Зрозуміла, що нашрегіон у безпеці. Зараз я хочу аби війна по швидше закінчилась, щоб люди в Україні були успішними, мали гарне життя».