Вінниця позиціонувала себе європейським містом ще на початку двадцятого сторіччя. Однак тоді, аби відповідати всім критеріям, не вистачало опери на берегах Південного Бугу. Вінницький драматичний театр виник як відповідь на запит від місцевої еліти на світські заходи і романтичну атмосферу. Історики припускають, що муздрамтеатр Вінниця був однією з тем обговорень у кабінетах міської думи. Власне, і міському голові Миколі Оводову ця ідея імпонувала. Реалізацію задуму довірили відомому архітектору Григорію Артинову. 

Примітно, що будували Вінницький музично-драматичний театр ім. Садовського без жодних затримок коштів. Місцеві буржуа щедро пожертвували їх для облаштування місця для власних розваг. Архівні документи зберегли імена двох підприємців, які зводили приміщення: Л. Зискінд та М. Неєр. 

Театр Садовського: історія створення

Декорації грають важливу роль у будь-якому театрі. Вони відповідають за створення атмосфери і передачу відповідної картинки вистави. Цікаво, що Вінниця драмтеатр отримав їх з одеського ательє, яке також долучалося до оформлення Александрійського імператорського театру. Минуло 11 місяців, як будівля була готовою зустрічати відвідувачів і акторів. 

• Меблі поставив магазин Зайденверга, технічне і електротехнічне оснащення — контора Ройзенбурта.
• Будівля отримала електричне освітлення та світлові ефекти. 
• Облаштували фойє, два буфети, касу, вестибюль і контору. 
• Сцена мала три завіси: розсувну (суконну), з клапаном і рекламну. 
• Для акторів забезпечили наявність десяти убиралень, у середині яких були дзеркала й умивальники.  

В описі Вінниці 1910 року зазначали, що драматичний театр Вінниця розрахований на 1000 місць. Його можна здавати в оренду для різних гастрольних спектаклів, однак мають враховуватися витрати: світло, опалювання, декорації, реквізит, костюмерна та інша бутафорія. Там же зауважували, що театр Садовського у Вінниці має досвідчених службовців: машиніста, сторожа, розсильного, капельдинерів, контролера, касира.

Вінницький драмтеатр: колиска відомих акторів

Вінницький драматичний театр до 1917 року працював лише завдяки виступам гастролюючих колективів. Лише у 1920 році Гнат Юра дав початок стаціонарному театру. Саме на вінницькій сцені розпочали свій творчих шлях такі майстри як Амвросій Бучма, Феодосія Барвінська, Олексій Ватуля, Володимир Сокирко, видатний Юрій Смолич. Власне про період становлення театру він розповів у своїй книзі «Театр невідомого актора». 

Саме ці корифеї стали основою у майбутньому колективі Київського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Група артистів спершу перебралася до Харкова (1923 р), а потім – до Києва. 

У Вінниці гастролювали такі зірки сцени: Наталія Ужвій, Юрій Шумський, Ігор Ільїнський, Михайло Царьов, Ваграм Папазян, Зоя Гайдай, Леонід Собінов. Особливо вабили глядачів вистави театру «Березіль».

Вінницький драматичний театр: зародження

Вінницький музично-драматичний театр ім. М. Садовського, хоч і з радістю приймав заїжджих митців, проте завжди мріяв мати свій колектив. 17 жовтня 1933 року називають датою народження Вінницького обласного театру опери і балету, тоді розпочався перший його сезон. 

Роль художнього керівника виконував режисер Семен Бутовський – учень Миколи Садовського. Театр Садовського Вінниця мав тоді такий репертуар:

• «Аїда»,
• «Фауст», 
• «Євгеній Онегін»,
• «Пікова дама», 
• «Тихий Дон», 
• «Піднята цілина».

Після реорганізації Вінницького театру опери і балету в український обласний музично-драматичний театр (1940 р), на сцені з’являлися такі вистави:

• «Запорожець за Дунаєм», 
• «Енеїда», 
• «Наталка Полтавка», 
• «В степах України», 
• «Маруся Богуславка», 
• «Сватання на Гончарівці».

Воєнна Вінниця і театр Садовського

Навіть у роки Другої світової драмтеатр Вінниця зумів не припиняти свою роботу. На його сцені ставили перераховані вище п’єси, додалася і світова класика. 

• «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», 
• «Фонтан Бахчисараю», 
• «Катерина», 
• «Циганка Аза», 
• «Маруся Богуславка», 
• «Хмара», 
• «Назар Стодоля»,
• «Євгеній Онєгін»,
• «Дон Кіхот», 
• «Кармен», 
• «Ріголетто», 
• «Дай серцю волю».

Цікаво, що у стінах театру працювала балетна студія. 

Велика пожежа у вінницькому театрі

Велика пожежа охопила драмтеатр у Вінниці у 1944 році, аби привести його до ладу, знадобилася суттєва реставрація. Керувати роботами довірили Д. Щекотихіну. За створення внутрішньої ліпки відповідав Ярослав Дубинський з учнями.

Поки тривали роботи на пожарищі, ніхто не зупиняв творчого процесу. Актори поставили безсмертну «Наталку Полтавку», щоправда в іншому приміщенні. Тоді посаду директора обійняв Федір Верещагін.

Реставраційні роботи завершили у 1948 році. Тоді ж Комітет у справах мистецтв при Раднаркомі України розпорядився поселити там колектив Ізмаїлського музично-драматичного театру, який об'єднали з Вінницьким. Очолив сформовану трупу Федір Верещагін.

1957 року після успішних гастролей в Москві театру присвоєно ім'я корифея української сцени Миколи Садовського.

Микола Садовський – український актор, режисер і громадський діяч. Його називають корифеєм українського побутового театру. Брат Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського й Марії Садовської-Барілотті. Справжнє прізвище митця – Тобілевич.