Олег Лозовий народився в Козятині, закінчив загальноосвітню школу №5. Вступив до Вінницького медичного коледжу, а по завершенню навчання, п’ять років працював на посаді начальника медичної групи. Згодом деякий час працював за кордоном.

Історію захисника опублікували на сторінці 120-ої окремої бригади.

Разом з дружиною Олег виховував двох дітей, але повномасштабна війна докорінно все змінила.

В перший же день великої війни «Кум» відправив родину за кордон, а сам пішов до територіального центру комплектування, проте отримав відмову. 

 « Я офіцер і повинен бути на фронті. Я вояка», – говорив з обуренням чоловік, оббиваючи пороги ТЦК і СП. Лише сьомого травня 2022 року Олег Миколайович був мобілізований та одразу приступив до виконання завдань.

« Він був командиром, який дорожив кожним бійцем. Під його командуванням хлопці відчували себе, як за кам’яною стіною. Дружелюбний, веселий, та завжди на позитиві», – розповідає про свого командира побратим загиблого Юрій.

31 липня 2024 року старший лейтенант Олег Лозовий, виконуючи обов’язки командира стрілецької роти, загинув поблизу населеного пункту Водяне Волноваського району Донецької області. Довгих вісім місяців родина сподівалася і вірила, що їх син, чоловік і батько живий. Лише 9 квітня 2025 року на підставі висновку експертизи було підтверджено загибель мужнього воїна.  

Побратими, які воювали з «Кумом» розповіли, що Олег Миколайович в той день не мав виконувати бойове завдання. Він підмінив воїна, який мав виводити бійців з позицій. Завдання було важке - кожен метр нагадував про небезпеку. Наших бійців вивели в той же день, тільки для старшого лейтенанта Олега Лозового той бій став останнім…

Пам’ятатимемо довіку героїзм, самовідданість та мужність кожного українця, хто поклав своє життя за мирне небо над Україною.