«В небі зривались ракети, а ми давали шлюбну обітницю». Волонтерка і військовий з Вінниччини одружились на фронті

Наречена – волонтер, а її коханий – з перших днів війни записався в лави ЗСУ. Історія кохання 47-річного Віталія та 37-річної Євгенії почалась дев’ять років тому. Обоє проживають в селі на Вінниччині.

«Мій чоловік родився в Молдові, коли був маленький приїздив до бабусі і дідуся в гості. Йому тут подобалось і в дорослому віці він оселився в нашому селі. Я була одружена, коли ми познайомилися. На той час я зі своїм першим чоловіком заробляли на життя ремонтом автівок. У Віталія був старенький автомобіль і йому потрібні були деякі деталі. Він до нас приїздив, ми спілкувались, дружили. Через декілька років я з чоловіком розлучилася. У Віталія теж не складалося сімейне життя. Ми приглянулися один до одного і в нас закрутилися стосунки, а згодом збагнули, що не можемо один без одного.

Не дивуйтесь, ми дев’ять років разом! І весь цей час я постійно наголошувала, що хочу стати його законною дружиною. Проте він зволікав, просив ще почекати, можливо, боявся. Хтозна! Коли розпочалась війна коханий в рядах перших добровольців пішов у військкомат. А я почала займатися волонтерством», - розповідає Євгенія.

Жінка збирала допомогу для воїнів і пересилала посилки. В травні їй вдалося зібрати кошти, щоб придбати бус для бригади, в якій воює її чоловік.

Безстрашна волонтерка вирішила, що поїде до коханого і одружиться з ним, навіть, в окопі.

«Важко було знайти добровольця водія, який би поїхав зі мною і доставив бус. Адже це небезпечна поїздка. Я теж водій, я маю 15 років досвіду. Вірите, мені не було лячно. На щастя, поїхала не сама. Я попросила допомоги у переселенця із Маріуполя, якого приютила у хатині дідуся. Так ми погнали бус на передову удвох. Завантажили його продуктами, смаколиками і медикаментами. До Дніпра дорога була спокійна мирна, а потім було безліч блок – постів. В мене є посвідчення волонтера тому проблем не було жодних і так ми доїхали в Слов’янськ.

Там уже бачили в небі ракети, які збивали наші ППО. Вони світилися білим, і розліталися феєрверком в різні сторони», - пригадує волонтерка.

Євгенію зустрів Віталій і так в перерві між боями, вони вирішили побратися, прямо на місці дислокації.

«Це було 12 травня. Ми прийшли в глиб лісу і командир бригади провів нам шлюбну церемонію. А ще в мене був оригінальний весільний букет із лісових трав та квітів. Правда, обручок в нас не було. Ми вирішили, що вже під час вінчання обміняємось ними. Побратими мого чоловіка були вражені моєю сміливістю, що я подолала стільки шляху і привезла автомобіль. А я скажу –це все через кохання. Заради свого чоловіка, я готова їздити щотижня на передову. І ось зараз, збираю нову посилку нашим воїнам, аби перемога настала якомога швидше», - говорить Євгенія.

Джерело: 
Вінницькі новини