Водонапірна вежа у Вінниці на Європейській площі вважається символом міста, за результатами опитування вінничан, яке проводили у 2021 році. Історія вінницької вежі задокументована в рішенні міської думи ще на етапі її планування. Цікавим фактом є «гра цифр» - побудували вежу за 9 місяців, а функцію водонапірної башти вона виконувала 9 років.

Водонапірна башта

Збудували водонапірну вежу у 1911 році за проєктом та під наглядом архітектора Григорія Артинова. На той час будівля була частиною споруд міського водогону. В рішенні міської думи щодо будівництва було зазначено, що водонапірну башту передбачено «ставити» по Театральній вулиці, на вільному місці, яке на 14 сажнів (25,2 м) вище рівня води річки Південний Буг, та на 4 сажні (7,2 м) нижче найвіддаленішого високого місця в районі – жіночої гімназії, щоб був вільний напір в трубі, яка подає воду в жіночу гімназію.

До речі, жіноча гімназія, до якої мала подаватись вода, це сучасна будівля 2-ї школи, що на Соборній, 94 (коли проєктувалась водонапірна вежа, центральна вулиця міста називалась Поштова).

Перший поверх водонапірної вежі та фундамент споруджено з гранітного каміння, другий та інші поверхи – з цегли. Всередині вежі була піч для нагрівання води, щоб не замерзала вода, а на даху башти – майданчик для пожежних цілей.

Будівництво цегляних стін завершили в липні 1911 року, а роботи з покриття даху «затягнулись» через проблеми зі встановленням годинника з 4-ма мідними циферблатами, що коштувало 3000 рублів. Будівництво шестиповерхової вежі повністю завершили у листопаді 1911 року.

Функцію водонапірної башти споруда виконувала 9 років.

Пожежна вежа

Під час Другої світової війни: у липні 1941 - березні 1944 років вінницька вежа використовувалася як спостережний пункт за ходом військових дій. З того часу на ній залишилися сліди від гарматних ударів.

Вінницька вежа була житлом

Після завершення Другої світової війни у вежі розміщувався житловий будинок – там виділили помешкання для працівників водоканалу. Жили у вежі люди до 80-х років минулого століття.

Вежа Артинова - музей

На початку 1980-х років вежа була реконструйована. Годинник змістили на ярус вищче. З того часу будівля набула вигляду, який має на сьогодні.

17 лютого 1983 року рішенням виконкому обласної ради Вінницьку вежу, як пам’ятку місцевого значення, взято на державний облік. Будівлю передали обласному краєзнавчому музею. У 1985 році там відкрили музей бойової слави, а в лютому 1993 року - музей воїнів Вінниччини, що загинули в Афганістані.

З 2000 року вінницька водонапірна вежа є місцевою пам’яткою архітектури. Зараз частково вона в користуванні Музею Вінниці, який на першому поверсі розміщує експозиції.

Ратуша у Вінниці - символ міста

Як і понад століття тому, годинник на вежі сповіщає містянам точний час. Але з вежі чутно не просто бій курантів, а й лунає Гімн України та «Щедрик» і Різдвяні колядки на свята.

Майже 14 років за вежею «спостерігає» її автор. У вересня 2010 року на Європейській площі встановили бронзову скульптуру Артинова, який відпочиває на лавці. Сама лавка також виконана із бронзи - на одному з країв спинки зображено вінницьку вежу, на спинці - напис «Григорій Артинов», а ніжки лавки нагадують основу Ейфелевої вежі.