Боєць Руслан Матющенко  народився  12 березня 1980 року в селі Нове Село, що належить до Ярмолинецької громади Хмельницької області. Був наймолодшим у родині, мав двох старших сестер — Аліну та Лесю, які ніжно й турботливо ставилися до нього з дитинства.

Історію героя розповіли на сторінці Барської міської ради. 

 У 2013 році доля привела Руслана на Вінниччину, в село Міжлісся, де він зустрів своє справжнє кохання — Наталю. Разом вони збудували теплий, затишний дім. Руслан працював на будівництві, піклувався про родину і жив спокійним, але наповненим змістом та любов’ю життям. Усі, хто його знав, згадують про нього як про щиру, добру, відверту людину з великим серцем.

З початком повномасштабного вторгнення не залишився осторонь. У перші дні війни приєднався до місцевої територіальної оборони, а вже у травні 2022 року — до лав Збройних сил України. Пройшов фахову підготовку в Кам’янці-Подільському, здобувши знання сапера, і був направлений до інженерно-саперного підрозділу 124 окремої бригади 192 батальйону.

 Руслан воював на передовій у найгарячіших точках: на Харківщині, Донеччині, Херсонщині. Він був справжнім професіоналом: розмінував десятки гектарів землі, рятуючи життя як цивільних, так і побратимів. Брав участь у надскладних бойових виходах на Лівий берег Дніпра, де проявляв надзвичайну мужність та витримку.

Його бойовий шлях був надзвичайно важким. У березні 2023 року Руслан отримав важку контузію, проходив лікування в госпіталі м. Одеса. Літом того ж року — ще одну. Переніс опіки від фосфорних бомб. У січні 2024 року знову — третя контузія, після якої проходив тривале лікування та реабілітацію. Проте, незважаючи на стан здоров’я, він не зміг залишитися вдома, знаючи, що побратими на фронті. У середині квітня повернувся до бойового підрозділу.

   Його товариші по зброї згадують: Руслан завжди йшов першим — уперед, на найнебезпечніші завдання. Прикривав побратимів, навчав молодших, підтримував морально. Він був воїном не лише за фахом, а й за покликом серця. Його вірність присязі, чесність, справедливість і відданість були беззаперечними.

27 квітня 2024 року, на бойовій позиції в Херсонській області, Руслан Матющенко героїчно завершив свій земний шлях. Він залишив цей світ, як і жив — з честю, до останнього виконуючи військовий обов’язок. Його серце зупинилося там, де він був потрібен найбільше — серед своїх, під ворожим вогнем, на варті свободи.

За свою мужність і звитягу Руслан був нагороджений медаллю "За визволення Херсона" та орденом "За вірність народу України". Але найвищою нагородою була любов і повага близьких, побратимів, усіх, хто його знав.

Слава Герою! Вічна пам’ять і шана!