Уяви: ти стоїш посеред безкрайого українського поля. Сонце заливає землю теплом, а під ногами — попіл. Не звичайний, а тисячолітній.

Це — місце, де жили трипільці. Істота, про яку ми майже нічого не знаємо… але яка була тут задовго до Єгипту, Риму чи Афін.

 Цивілізація, що збудувала протоміста

Трипільська культура (5500–2750 рр. до н.е.) — загадкова й унікальна. На території сучасної України, Молдови та Румунії вони будували величезні поселення — до 15 000 людей. Це були найбільші міста світу на той час.

Вони вміли обробляти землю, ткати тканину, робити складну кераміку, вміли випалювати глину до твердої, як камінь, і навіть використовували перші символи-піктограми — можливо, ще до винайдення писемності в Месопотамії.

 І тут починається містика…

Археологи виявили дивовижний факт: трипільці регулярно спалювали свої поселення. Повністю. Дощенту. І… відходили на нове місце.

Це відбувалося не через війну чи катастрофу, а свідомо.

Навіщо люди спалюють власний дім?

Є версії:

Ритуал оновлення — кожне покоління починало з нуля.

Жертовне очищення — щоб ублагати богів.

Соціальний контроль — спалюй, щоб не виникла еліта, і всі були рівні.

Але жодна не дає повної відповіді.

 Хто вони були?

Це теж загадка. У них не було зброї — жодних мечів чи щитів, знайдених на поселеннях. Лише господарські знаряддя, статуетки, жіночі фігурки, орнаменти, спіралі, сонця.

Деякі дослідники кажуть, що вони були миролюбною матріархальною культурою, яка поклонялася Землі-матері. Інші — що це перебільшення, бо ми просто не маємо достатньо інформації.

Ще одна загадка — їхній генетичний слід зникає. У нашому ДНК практично немає чітких маркерів трипільців.

Чи це означає, що вони були винищені?

Чи добровільно зникли?

 Занепад, якого ніхто не пояснив

Приблизно 2700 року до н.е. Трипільська цивілізація зникає. Без слідів війни. Без поховань. Без пояснень.

Чому?

Гіпотеза зміни клімату.

Прихід скотарських племен зі сходу.

Масова епідемія.

Або ж… добровільне розчинення у новому народі.

 А може, ми — їхнє продовження?

У вишивці, у гончарстві, у сонячних символах, у піснях про Матір-Землю — живе щось, що нагадує їхню душу. Можливо, трипільці не зникли, а просто стали невидимими частинами нас.

І щоразу, коли хтось бере глину в руки, щоб зліпити чашу, вони повертаються.

Олександр Мелтник