Нещодавно у Лабораторії вийшла ось така книжка. Розповідати про що вона мабуть особливо не треба, хоча нижче все-рівно розповім. Однак для мене було цікаво, що це книжка італійського соціолога і журналіста, і що вийшла вона саме в Італії. Тобто, що лише у 2008 році (такий рік її появи в Італії) із тамтешнім суспільством мислителі почали говорити, що насправді комунізм = нацизм, а Ленін = Гітлер. До 90-их, чи нульових – це було майже неможливо і зараз поясню чому.

Чому це було неможливо в Італії? У поширеному розумінні «холодна війна» - це протистояння країн НАТО vs СРСР і країни Варшавського договору. Але, чи був блок НАТО таким монолітним? Аж ніяк ні, і тут яскравим прикладом періоду після Другої світової і до 80-90-их є Італія. Недаремно її називали "ахіллесовою п'ятою НАТО".

Італія у повоєнний період – це не ФРН, США, чи Об'єднане Королівство. Тут цілком нормально почувала себе ІКП (італійська комуністична партія) і на щедрі вливання від "країни рад" робила свою політику. Один факт, що на виборах 1976 року комуністи набрали аж 36%, може багато про що свідчити.

Ці процеси багато чим пояснюються, зокрема і тим, що на ґрунті політики «дефашифізації», котра проводилася після війни – добрі паростки пустили комуністи. Ленін довший час в Італії, зокрема у комуністичному і соціалістичному (до певного часу) середовищах був великим мислителем, чиї ідеї неправильно трактували. Голодомор тут називався просто «голодом» (Італія, до слова визнала його геноцидом лише у 2023 році!!!). Велика частина суспільства справді вважала, що СРСР лише захищається від імперіалістичного Заходу (так-так, хоча й сама Італія була тим самим заходом).

Щоб довго не перелічувати, тут, серед певних середовищ, успішно існувала більшість комуністичних наративів, що й в країнах Варшавського договору, хоча вони й не були державною політикою. Італійське суспільство було настільки строкате, що 1970-ті увійшли в історію, як «сталеві роки» - через кількість сутичок між комуністами і неофашистами, а також кількість терактів (у деякі роки кількість сягала від 2 до 3 тисяч, а найвідоміший із них – це вибух на вокзалі у Болоньї).

Країна вийшла із цього періоду політичним шляхом, але суспільство залишалося і надалі залишається доволі строкатим. Ось чому тут теми із «хорошого Леніна» поступово мігрували у «хорошого путіна». Перед прочитанням я собі думав, якщо такі книжки появляються в Італії – це звісно величезний плюс. Після того як дочитав книжку дещо змінилося (розповім в кінці). Ну а тепер про сам текст. Намагатимусь тезово подати основні думки.

Пеллікані визначає три основні (засадничі) речі, що в комунізмі, що в нацизмі:

- знищення відкритого суспільства, тобто знищення старого світу (боротьба проти капіталізму, лібералізму and so on);

- ідея революції як засобу очищення світу, що передбачало фізичне знищення мільйонів, чи то по класовому, чи по расовому поділу;

- обидва створені ними рухи призвели до однакових нігілістичних наслідків.

"...націонал-соціалізм — це «антибільшовицький більшовизм», який, хоч і рішуче налаштований знищити марксизм, водночас припасовує до себе його дух, організаційні схеми та методи боротьби..." – пише автор

Пеллікані наводить цікавий нацистський документ про те, що модель суспільства нацистів була надзвичайно схожою на більшовицьку. Про це йде мова у та званому «Boxheimer Dokument» (боксгаймерському документі), який у листопаді 1931 року голові поліції Франкфурту передав перебіжчик із НСДАП:

«…У ньому йшлося про “безжальні ініціативи”, спрямовані на гарантування “найсуворішої дисципліни серед населення”. За кожен акт опору чи просто непокори передбачалася смертна кара. За певних обставин цю кару потрібно було виконати “без суду і слідства просто на місці”.

Права на приватну власність та фінансові зобов’язання негайно зупинялися, населення повинно було харчуватися в громадських їдальнях, упроваджувалася обов’язкова трудова повинність. Зайве й казати, що євреїв відстороняли як від роботи, так і від розподілу продовольства…»

Для Леніна і Гітлера характерними були дуже схожі світоглядні цілі: "...світ — моральне болото, у якому потрібно провести дезінсекцію за допомогою «докорінної» революції..." – відзначає автор.

Боротьба проти капіталізму:

Якщо із більшовиками та їхньою боротьбою із капіталізмом і так все зрозуміло, то цікаво буде звернути увагу на кілька моментів у нацистів.

Лідер мюнхенського осередку НСДАП Зессельман твердо проголосив його своїм кредо: «…Ми повністю ліві й наші вимоги радикальніші, ніж більшовицькі. <...> Ми націоналісти та volkisch, ми не прокапіталістичні націоналісти…»

Або:

Ґреґор Штрассер кидав послання такої тональності: «…німецька промисловість та економіка, перебуваючи в руках міжнародного фінансового капіталу, позбавлені будь-якої можливості до зростання. <...> Ми, німецька молодь війни, ми, революціонери, націонал-соціалісти, розгортаємо боротьбу проти капіталізму…».

Про знищення старого світу:

Лев Троцький стверджував: «…Після того як людина раціоналізує, тобто наситить свідомістю і підкорить задуму свій господарський устрій, вона каменя на камені не залишить у нинішньому млявому і наскрізь прогнилому домашньому своєму побуті…»

У свою чергу Йозеф Ґеббельс писав: «…подолати старий світ і побудувати новий, зруйнувати, щоб отримати нове творіння, <...> все, до останнього каменя…»

Про знищення народів і класів:

Для Леніна «…перехід від капіталізму до соціалізму вимагатиме довгих пологових мук, довгого періоду диктатури пролетаріату, ламання всього старого, нещадного нищення всіх форм капіталізму» та «ліквідації» буржуазії як класу: це потрібно було виконати «плебейськи, нещадно знищуючи ворогів свободи…»

Так само й для Гітлера «спасіння арійського людства» неодмінно повинне пройти через «руйнування нинішнього стану речей» та «знищення євреїв».

Вороги Райху:

«…і це буде боротьба на знищення, адже непорушна мета націонал-соціалізму — повна ліквідація «матеріалістичної республіки», отруєної «грішми — винятковим владарем життя». І знищені будуть також марксизм та юдаїзм, які разом із міжнародним фінансовим капіталом уособлюють найпотужніших і найпідступніших ворогів Німеччини…»

«…У процесі дегенерації та деградації світу винна «сатанинська сила» («всемогутній юдаїзм»), найголовнішими проявами якої є міжнародний фінансовий капітал та більшовизм, що лише вдають ворогів, а насправді мають єдину спільну мету — «ліквідацію Німеччини…».

«…І цій расі властиві такі засадничі характеристики: «це черва в недогнилому тілі, <...> чума, гірша за “Чорну смерть” давніх часів, <...> переносник найгіршого виду бацил, <...> гриб, що вічно проростає в усіх тріщинах людства, <...> павук, що повільно смокче з пор кров народу, <...> орда щурів, що в дикості кидаються одне на одного, <...> паразити на тілі інших народів…"

***Усі цитати належать А. Гітлеру

Вороги більшовиків:

Ленін: "...жодної пощади цим ворогам народу, ворогам соціалізму, ворогам трудящих. Війна не на життя, а на смерть багатим і їхнім підхлібникам, буржуазним інтелігентам. <...> Тисячі форм і способів практичного обліку та контролю багатіїв, шахраїв і дармоїдів мають бути напрацьовані й випробувані на практиці самими комунами, дрібними ланками в селі й місті. Різноманіття тут є гарантією життєвості, запорукою успіху в досягненні загальної єдиної мети: очищення землі російської від усіляких шкідливих комах, від бліх — шахраїв, від клопів — багатіїв і так далі і так далі…"

Водночас Енгельс свого часу писав не лише про знищення класів, але й народів: "...з лиця землі зникнуть не лише ­ реакційні класи й династії, а цілі реакційні народи..."

Горький у 1932 році заявляв, що: «...класову ненависть потрібно виховувати саме на органічній відразі до ворога, як до істоти нижчого типу. <...> Я цілковито переконаний, що ворог справді є істотою нижчого типу, що це — дегенерат, виродок фізично і “морально”...».

Той-таки Горький так висловився про страшний голод, спричинений «воєнним комунізмом»: «...припускаю, що більшість із 35 мільйонів осіб, що голодують, помре, <...> але помруть напівдикі, дурні й темні люди з російських сіл, <...> і їх замінить нове плем’я — грамотних, розумних, енергійних людей...»

Мені цікаво, чи після прочитання цих цитат знайдуться люди котрі будуть далі "топити" за наявність пам'ятників, чи присутність в українській топоніміці цього урода.

Бачення своєї місійності, створення нової релігії:

Пеллікані пише, що обидві партії вважали себе своєрідними "Орденами". «Це справжній Орден аскетів революції, які все віддають найсвятішій місії — жорстокому знищенню буржуазного світу, світу корумпованого і корумпуючого».

Більше того, сам Гітлер мав звичку називати Гіммлера "мій Ігнатій Лойола", а Сталін у 1921 році так описав більшовицьку партію: «…своєрідний Орден мечоносців усередині Радянської держави, що скеровує органи останньої та одухотворює їхню діяльність»

Також важливе спостереження від Пеллікані, що обидва режими підмінювали християнську релігію на віру в Державу-Партію.

Ось, для прикладу, думка колишнього нациста Алекса Еммеріха, записана в 1937 році: «…Єдина відмінність між новою німецькою вірою та вірою, яку сповідували російські атеїсти, полягала в тому, що росіяни пропонували своєму народу спасіння через віру в комунізм і Леніна — замість націонал-соціалізму та Гітлера…»

Планова економіка:

Гітлер заявляв, що «...лише планова економіка спроможна осмислено залучити всі сили народу...», додаючи до цього щире «нестримне захоплення» економічними планами Сталіна: «...вони такі масштабні, що їх перевершують лише наші чотирирічні плани...»

Це лише кілька тез, котрі мені кинулися в око і котрі чітко показують велику схожість двох тоталітарних режимів – нацизму і комунізму.

Тепер мої зауваження, вірніше те, що не сподобалося. Я справді загорівся, коли почув про цю книжку. Але написана вона неймовірно складно. Це великий, важкий академічний текст. Я читав в електроні, і у мене було 290 сторінок (паперова версія – 194), з яких 50 сторінок – це передмова, а 70 – примітки.

Я не проти академічних текстів, але, якщо ця книжка була призначена, щоб достукатися до «лівої» частини італійського суспільства, то сумніваюся, що це вийшло. Адже я, як історик, котрий займається цією темою кидав читати цю книжку 4 рази, але таки дочитав. Коли ти зустрічаєш на одній сторінці 10-12 посилань, котрі ведуть до приміток, де ще стільки ж думок різних істориків, соціологів, політологів, то задаєшся питанням: Ну невже не можна писати простіше?

Якщо б цю книжку назвали «Історіографія порівняльного аналізу нацизму й комунізму», то було б щось ближче до теми. Хоча, я й не проти історіографії. (Сам в універі 4 роки писав курсові і дипломну по цій темі, і знаю, що навіть тут можна писати цікаво і просто). І це сумно, бо тема важлива, й автор провів дуже велике дослідження, але направду не зумів його подати у текст, котрий був би простий і зрозумілий не лише історикам, соціологам, політологам, а пересічним громадянам.

В одній із фраз, котру часто приписують Айнштайну йдеться: «…everything should be as simple as it can be, but not simpler…». От якраз б хотілося, щоб це було викладено просто, бо ця складність може багатьох відштовхнути від важливої теми.

Хоча, потрібно наголосити, що це лише моя суб’єктивна думка. Хтось може її цілком і повністю не поділяти. Зрештою я не вважаю, що витратив час, бо знайшов для себе кілька цікавих епізодів, моментів, чи фраз.

Цитати:

"...утім, неможливо заперечити, що наслідки правління комуністів такі самі, як і наслідки правління нацистів: не­осяжні матеріальні та моральні руйнування та ще більш неосяжний устелений трупами шлях. І неможливо заперечити, що пам’ять про Леніна та його спадок так само негативна, як і пам’ять про Гітлера та його спадок..." – Лучано Пеллікані.

Революціонер Ісаак Штейнберг під час "червоного терору" запитував: «Для чого ж тоді Народний комісаріат юстиції? Назвали б його Комісаріатом із соціального знищення, та й по всьому!"

Хорватський економіст і політик Бранко Хорват: «Марксизм — це [критична] теорія капіталізму та його знищення, а не теорія соціалізму».

"...будь-яка політична позиція не варта поваги, якщо не враховує історичні джерела і маніпулює текстовою точністю..." - Едоардо Крізафуллі

"....парадокс лише в тому, що найбільші критики відкритого суспільства мають можливість висловити власні інтелектуальні позиції саме тому, що перебувають у такому відкритому суспільстві, користуються свободами і благами Заходу..." - Едоардо Крізафуллі

"...усі історичні варіанти автократій неодмінно періодично входять у соціально-економічні кризи (лише відкрите суспільство здатне породжувати благополуччя і свободу) та підштовхують свого лідера (як тоді, так і тепер) до шантажу чи військової агресії, адже лише погрози й використання сили є єдиними можливими варіантами, щоб зупинити занепад, який ці автократії самі, а не хтось ззовні, на себе накликають..." - Едоардо Крізафуллі

Володимир Бірчак