Сьогодні, в передмісті Дніпропетровська , був свідком цікавого епізоду.

Невелика продуктова крамниця. Літній чоловік вимагав в молодої продавчині ( молода сільська дівчина котра працює очевидно нещодавно) говорити з ним російською посилаючись на закон Колісніченка - Ківалова. Він говорив гучно. Серед слів котрі вживав звучали - "наши отци", "братскіе народи", "єсліби нє ми то Украіни нєбило б", "говорі на понятном язикє всєм".

Дівчина мовчки слухала хвилин п'ять, а потім підняла в руках перед собою коробку цукерок "Вечірній Київ" фабрики "Рошен" і сказала:" Ізиді".

Пенсіонер офонарєл. А декілька свідків ( в тому числі і я ) - втратили мову від неочікуваної розв'язки. 
Я запитав знайомого про цього літнього чоловіка. Отримав відповідь : "Він тут давно, а взагалі він з якогось села Софіївського району."
( з толерантності до літньої людини я не писатиму його чисто запорізького прізвища, достатньо ім'я Микита Карпович.)

Юрій Фоменко