25 березня гостем «Дня» став молодий політик, народний депутат, член комітету ВРУ з питань податкової та митної політики Олексій Порошенко. Це – його перше інтерв’ю ЗМІ у якості народного депутата.

Олексій не відповідає образу «мажора». Він сам водить свій автомобіль. І не має охорони. А ще він відкритий у спілкуванні і щирий в оцінках. Хоча й було помітно, що відповідаючи він зважує кожне слово, розуміючи, вочевидь, що все сказане ним все одно буде оцінюватись крізь призму «син Президента», а не як «самостійний голос молодого політика».

- Це запитання ми ставили багатьом гостям «Дня», але цікаво почути вашу думку як члена парламентського комітету з питань податкової та митної політики. Як перетворити Україну, де панує олігархічна система, на країну цивілізованого бізнесу?

- За останні півтора роки країна дуже сильно та якісно змінилося. Громадянське суспільство почало контролювати не тільки владу та роботу державних інституцій, а й олігархів. Окрім цього, якщо порівнювати нинішній склад Верховної Ради із попереднім, то зараз він якісно новий. Взагалі, державна влада є набагато якіснішою, ніж раніше. Я вважаю це витоком Революції Гідності – люди стали вимогливішими та здатними до контролю. І саме через залучення активного суспільства задля контролю влади ми і будемо вирішувати цю проблему та налагоджувати баланс між різними верствами населення – між «слугами народу» та самим народом, між власниками великих статків та звичайними громадянами.

- Чи стежили ви за конфліктною ситуацією, яка склалася довкола «Укртранснафти»?

- Я спостерігав за подіями з медіа і вважаю, що деякі речі є неприпустимими.

Я можу назвати певні кроки, які точно не мали бути зроблені. Ситуації, яка склалася із журналістом Андрушком, не мало бути в природі. Розвинуте громадянське суспільство повинно тиснути і не дозволяти державним діячам та політикам спілкуватися з журналістами в тій манері, в якій це відбулося. Наприклад в США існує практика, що політики мають показувати приклад суспільству, як себе варто поводити. Так от, біля офісу «Укртранснафти» ми побачили негативний приклад. Якщо на такі речі не реагувати, ми ніколи не досягнемо стандартів ЄС та того рівня відносин між владою та суспільством, якого б ми хотіли.

- А чи не вважаєте ви, що були зроблені неправильні кроки і з іншого боку, коли заміна керівництва «Укртранснафти» відбулася під покровом ночі за допомогою людей з охоронної фірми. Якщо це держава, то чому вона діє методами олігархів?
 

- Я не знаю усіх подробиць події, але  абсолютно погоджуюсь, що не можна робити правильні речі неправильними кроками. Держава завжди має давати приклад.

- Ви вперше стали народним депутатом. Які ваші враження від роботи у Верховній Раді?

- Не дивлячись на те, що я бачив попередню Раду з телеекранів та зі ЗМІ, мені здається, що нинішнє скликання є якісно кращим. Ключовим здобутком Революції Гідності є те, що у нас проєвропейська коаліція, яка налічує більше 300 депутатів. Якби щось схоже було до цього, нам, можливо, вдалось би уникнути загибелі людей з Небесної Сотні та багатьох лих, які нас спіткали пізніше.

Напевно, буде неправильно говорити, що в цьому парламенті все добре. Як на мене, в нинішній Раді забагато популізму. Інколи складається враження, що люди, перебуваючи в коаліції, не завжди усвідомлюють, що вони разом з іншими представниками влади несуть відповідальність за стан країни. І не завжди є розуміння того, що влада в цій ситуації є тягарем відповідальності, ніж засобом задля отримання більшої влади чи певних ресурсів. В умовах шторму – війни і економічної кризи – важливо утримати човен нашої країни, щоб він не перекинувся та не потонув. Кожна фракція, як від коаліції, так від опозиції, має це усвідомлювати. Тому потрібно менше популізму та загравання з виборцями, а більше відповідальної позиції задля проведення необхідних реформ, коли треба виходити до людей та пояснювати непопулярні рішення.

Взагалі, про непопулярні рішення говориться дуже багато, але коли доводиться голосувати за той чи інший «непопулярний» законопроект, не всі на це здатні. Дуже показовою є ситуація, коли, наприклад, розглядалося питання щодо іпотечних кредитів: багато депутатів говорять, що цим людям необхідно допомогти, знайшовши гроші в іншому місці. Так, але якщо ми знайдемо гроші в іншому місці, то значить ми ці гроші вилучимо з сектору відновлення економіки, а у нас є багато питань, які треба вирішувати.

Взагалі, зараз суспільство бачить, що триває війна і на дворі економічна криза, тому для погіршення ситуації є об’єктивні чинники. Вони усвідомлюють, що, можливо, поки буде погано, але пізніше стане краще. Якщо ж ми зараз упустимо цей момент і будемо керуватися популізмом, то далі нам буде дуже складно пояснювати, а чому краще не стало.

- Ви є членом коаліції в складі фракції «Блоку Петра Порошенка». Нещодавно зі складу БПП вийшли 4 народні депутати. Як ви вважаєте, наскільки це вплине на її міцність?

- Взагалі, в питанні коаліції важливішою є не кількість, а якість. Наша фракція складається з приблизно 150 депутатів – це потужний організм, де у кожного є своя думка. Дуже часто у нас на засіданні відбуваються жваві дискусії. Але я не бачу проблеми для міцності ані коаліції, ані фракції через те, що 4 депутати вийшли з БПП. Я не вважаю, що через цей жест щось суттєво може змінитися.

- Можете розповісти про внутрішню кухню в БПП в контексті роботи з молодими депутатами? Чи дослухаються до вас у фракції?

- Мені здається, молоді депутати з самого початку проявляли найбільш активну позицію. І дуже важливо, що у фракції є поєднання ентузіазму, нового бачення з досвідом і професіоналізмом. У нас є багато депутатів, які можуть підказати. Ми обмінюємося думками – як правильно зробити так, щоб ми стали ближчими до Європи. Я вважаю, що наша фракція досить демократична – у нас регулярно відбуваються засідання фракції, де кожен з депутатів може висловити свою думку. Демократичність проявляється в тому, що немає такого, щоб всі одноголосно приймали рішення, окремі депутати висловлюють своє бачення з того чи іншого питання. Знаходиться певний компроміс, з яким ми потім приходимо в сесійний зал.

- В цьому парламенті багато молодих людей, які вперше стали депутатами. Багато з них об’єдналися в групи. Вас залучають до цього кола. Як ви співпрацюєте з ними?

-  Ви маєте на увазі групу «Єврооптимісти»?

- В тому числі.

- Я багато спілкуюсь з різними депутатами, починаючи від тих, хто обирався зі мною на сусідніх округах від Вінниччині та закінчуючи дійсно молодими парламентарями. Ми з усіма, на мою думку, в гарних стосунках. Обговорюємо різні питання. Моїми «сусідами» в сесійній залі є два члена групи «Єврооптимістів» - це Іванна Клімпуш-Цинцадзе і Владислав Голуб. У нас з ними відбувають досить жваві дискусії по багатьох законопроектах. Я спілкуюсь з депутатом від «Батьківщини» Олексієм Рябчиним від «Народного Фронту» - з Наталією Кацер-Бучковською… 

Спілкування відбувається. І не лише в рамках депутатських груп. Ми співпрацюємо в рамках програми «Professional Government», яка об’єднує випускників багатьох західних вузів, і допомагає державі кадрами. 

- За словами вашого батька – Президента Петра Порошенка, ви самостійно ухвалили рішення балотуватися в народні депутати. Зрештою, стали парламентарем. Чи думали ви про те, як буде сприйнятий такий крок в суспільстві, знаючи про негативний приклад Януковичів?   

- Я сприймаю роботу народного депутата як служіння державі. Я не "ховався" у виборчому списку, а пішов здобувати довіру людей на мажоритарний округ. Звичайно, в цій ситуації не сумніватись було б, м’яко кажучи, не розумно. Завжди потрібно зважувати всі «за» та «проти». У мене, скільки себе пам’ятаю, був такий підхід до справ: якщо ти вважаєш щось правильним, то роби це. Я маю західну освіту. У мене є досвід роботи в західних компаніях. Є ступінь МВА. І я мав досвід роботи в державній структурі на дипломатичній службі – працював в генеральному консульстві України в Шанхаї (Китай). Бачив, якою ефективною Держава може і має бути: коли ти можеш прийти в державну установу, отримати за 15 хвилин послугу, при цьому Держава не дивиться на тебе як «наглядач» і не думає як здерти побільше «податків»… Одним словом оце поєднання унікального досвіду і бачення як працює наша держава зсередини: без ілюзій, щодо того як важко, чи легко робляться якісь зміни, як на мене, треба було застосувати на практиці. Бо якщо ти маєш таке в своїй голові, і нічого не робиш, то ти теж є безвідповідальним…

Чесно зізнаюсь, я не вважаю себе політиком. Я мав досвід політичної діяльності в обласній раді до того як пішов у парламент, і мені було гидко від кулуарних переговорів, домовленостей, які там мали місце… Але я розумію, що якщо якісно не змінювати склад ВРУ, то ми не досягнемо змін яких ми хочемо. Тому роботу в парламенті для себе я сприймаю як певний виклик: трохи віддати борг країні, в якій я народився, яка мене виховала і дала ті можливості, які в мене були для роботи і освіти. Виключно з цієї позиції я сприймав і сприймаю рішення стати народним депутатом, яке насправді було для мене дуже важким. І мені прикро, коли хтось сприймає це як жагу влади, чи порівнює з попереднім Президентом і його сім’єю. Я дуже сподіваюсь, що коли закінчиться моя парламентська робота, то країна побачить приклад протилежний тому, який ми мали. І можливо, комусь із дітей наступних президентів, які матимуть сили, хист і бажання попрацювати на державу, буде легше ніж мені.

- Не дивлячись на те, що ви не вважаєте себе політиком – ви вже в політиці. Зазвичай, якщо люди йдуть в парламент, вони це роблять для того, щоб вирішувати якусь проблему. Що конкретно ви хочете показати за результатами вашої роботи у Верховній Раді?

- Я є народним депутатом вперше в житті, і мої очікування, незважаючи на те, що я мав певний досвід, постійно змінюються. Зокрема, це стосується і того, що реально можна досягти. Маючи економічну освіту і досвід роботи в корпорації, я вважаю, що економічний і податковий напрямок для мене ближчий. Тому я сьогодні і працюю в парламентському комітеті з питань податкової та митної політики. Я подав вже 4 законопроекти – всі вони на податкову тематику. Один з них вже прийнятий. Хочу наголосити, що у мене немає мети якомога більше зареєструвати законопроектів або бути депутатом з найбільшою кількістю виступів чи надісланих запитів. Для мене головне, щоб була не кількісна, а якісна робота. З одного боку, це робота в законодавчому полі, яка стосується податкової політики – тут мене приваблюють питання дерегуляції і підприємництва. З іншого боку, я вважаю, що депутат, особливо мажоритарник, має працювати перш за все з виборцями. Це можливість допомагати громадському сектору. Наприклад, наразі мною ведеться робота над проектом, де ми співпрацюємо з громадськими активістами, щодо створення системи з розвитку підприємництва не тільки на законотворчому, а й на реальному рівні.

- Ви себе позиціонуєте як економіст і людина, яка цікавиться бізнесом. Як ви оцінюєте політику уряду? Якщо, наприклад, говорити про досвід боротьби з економічними проблемами, які сьогодні існують в Україні, в таких країнах як Словаччина, Литва, Грузія, то Словаччина вийшла з кризи за рахунок того, що вона швидко підготувала комфортне середовище для іноземних інвестицій, Литва скоротила державні видатки, а Грузія це зробила за рахунок боротьби з корупцією і легалізації капіталів. Наш же Кабмін закриває бюджетні «дірки» за рахунок друкування гривні, запозичень і податків. Наскільки це правильно? Чому уряд не скористався іншими механізмами? І чи готові парламентарі запропонувати свої пропозиції?

- Кожна країна шукає свій шлях до реформ. В чому особливість ситуації в Україні? В тому, що початок реформ співпав з агресією Кремля проти України. Не хочу казати, що у всьому винна війна – реформи потрібно проводити. Але такий простий приклад: якщо в звичайних умовах, відбулася б сильна девальвація гривні, то це мало б стимулювати експорт і надходження іноземних інвестицій, відповідно мав би стабілізуватися валютний ринок і збільшитися ВВП. І Японія, і ЄС, і США використовують девальвацію власної національної валюти для пожвавлення економіки. В нашій ситуації, маючи додатковий фактор війни, дестабілізовану соціальну сферу, дуже короткий горизонт планування, ніхто вкладати в економіку не хоче. Тому і не відбувається збільшення експорту і зростання ВВП. В таких умовах доводиться застосовувати класичні методи – збільшення мита, щоб через цей механізм отримувати додаткові валютні надходження і захищати свій внутрішній ринок.

Те, що стосується боротьби з корупцією, то тут складно коментувати – чому досі все проходило повільно. Але дуже добре, що з призначенням нового генерального прокурора у нас цей процес сильно пожвавився. Починаються, зокрема, перші кроки по притягненню суддів та чиновників до відповідальності…

Влада, на скільки мені відомо, дослухається до іноземного досвіду. Колишній міністр фінансів Словаччини Іван Міклош, який є автором тих реформ, про які ви згадали, є радником  у пані Яресько та пана Абромовічуса.

Я багато читав про обурення податковою «реформою» уряду, і розумію ваше запитання. Але я особисто вважаю, що те, що було проголосовано в грудні минулого року, насправді не є податковою реформою. Це були певні ізольовані кроки, направлені на те, щоб вирішити конкретну проблему – наповнення бюджету на 2015 рік. І як на мене, зараз зарано робити висновки по тих речах, які були проголосовані.
Сьогодні підхід до податкової реформи робиться більш комплексно. Це питання вже є у порядку денному Національної ради з питань реформ при Президентові України. Наприклад на четвер (26 березня) запланований круглий стіл з цього питання з депутатами, громадськістю, представниками уряду та Адміністрації Президента.

Податки – це така тема, яка дійсно зачіпає усі верстви населення. Основна функція податку, щоб держава могла ефективно виконувати свої функції через отримання доходної частини і забезпечити її справедливе розприділення між усіма верствами населення. І для того це населення слід залучити, щоб всі вважали, що цей розподіл є чесним.

Зараз ми вже бачимо, що децентралізацію обов’язково слід проводити в податковій сфері, що органам місцевого самоврядування потрібно залишати більше зібраних податків, аби вони самі визначали куди як їх ефективніше використати.

З акцизами, які планувалось залишати місцевим бюджетам, вже є певні проблеми. Цей механізм не так ефективно працює як хотілось би. І мабуть було б правильно зробити так, як записано в коаліційній угоді, визначити які частину ПДФО і як залишати в місцевих бюджетах.
Були прийняті зміни по ЄСВ. Але всі ми пам’ятаємо як це робилось. Умовно в останній момент була оголошена з голосу досить серйозна реформа. І досі багато підприємств розбираються як це, що в парламенті наприймали, правильно імплементувати і що воно дасть їм в майбутньому. Звичайно, це питання теж слід більш детально викласти, розробити програму зниження ЄСВ і виведення заробітних плат з тіні на більш довгий період, а не лише на один рік. І тим самим надавати бізнесу можливість виходити з тіні.

Ще одне важливе питання, яке теж прописане в коаліційні угоді, - це відшкодування ПДВ. Воно напряму пов’язане з питанням стимулювання експорту. І раніше і зараз багато людей не розглядають експорт як привабливу річ, власне через те, що відшкодування ПДВ було досить проблемною складовою…

- Коли в Європі вводили ПДВ, то мали на меті обмежити виробництво, аби не допустити перевиробництва. У нас же цієї проблеми нема. Навпаки. Нам потрібно стимулювати нашого виробника, а ПДВ йому заважає, він «виймає» обігові кошти… Не хочете ви ініціювати скасування ПДВ? Можливо, ви можете підказати уряду інші варіанти наповнення бюджету?

- До цих питань потрібно підходити комплексно. Я не думаю, що скасування ПДВ, чи замінити його податком на дохід, як це дехто пропонує, - це добре. Важливо, коли ми робимо такі реформи, щоб потім ми могли їх правильно адмініструвати. Ми вже пройшли шлях в адмініструванні того ж самого ПДВ. І зараз зупинитися на півдороги і сказати «все, відкидаємо те, що ми напрацювали, розвертаємось в інший бік: скасовуємо ті податки, з якими ми пропрацювали і вводимо нові», було б не розумно. Тут дуже важливо не дестабілізувати ситуацію. Повертаючись до вашого питання про мої враження від атмосфери у парламенті, скажу, що іноді в мене виникає враження, що в гонитві за законопроектами, або через те, що одні налаштовані за одну ідею, інші – за іншу, ми можемо втрачати хороші напрацювати. Як на мене, в нинішній ситуації важливий компромісний та консенсусний підхід, щоб врешті решт усі зацікавлені сторони були задоволені, або принаймні сприймали остаточну версію податкової, митної, чи будь-якої реформи…

- Як за нинішніх умов ви дивитесь на питання приватизації решти державного майна. І уряд, і Президент говорять про це як невідворотний і нагальний крок для держави. Утім, в експертному середовищі думки розділилися. На скільки мені відомо різні позиції у двох найбільших груп іноземних радників, які залучені до роботи з урядом. Грузинська група переконує, що слід продавати все і негайно, навіть за одну гривню, бо так держава позбудеться тягаря і дірок, через які викачуються гроші. Литовська ж група навпаки каже, що продавати не розумно, потрібно провести якісну реформу менеджменту на держкомпаніях. До якої позиції схиляєтесь ви? Якщо на розгляд ВРУ найближчим часом буде винесено законопроект про визнання того, чи іншого держпідприємства таким, що підпадає під приватизацію, яку кнопку ви натисне: «за», чи «проти»?

- До питання приватизації потрібно виважено підходити. З макроекономічної точки зору зараз не найкращий час для продажу підприємства. З іншого боку у нас не завжди швидко та вдало проходять кадрові перестановки. І якщо зараз залишати неефективні підприємства у державній власності, ми ризикуємо лише поглибити проблему. Адже в такий спосіб ми, практично, відкладемо на потім їх реформування і заморозимо розвиток. Тому я розумію тих, хто каже, що можливо краще продати це підприємство за невисоку ціну, але мати гарантії, що воно матиме ефективний менеджмент, почне зростати, давати більше робочих місць, податків…

Звичайно, в першу чергу нам ще потрібно підготувати прозору базу для цієї приватизації.

І я думаю, що більшість людей в країні згодні з тим, що державні підприємства врешті-решт потрібно було б приватизовувати. Питання лише коли і як.  Я теж такої думки. І гадаю, що чим швидше ми будемо готові до цього кроку, тим краще. У цілому, я питання приватизації підтримую.

- Щодо кадрової політики, яка, як ви сказали, у нас далеко не завжди ефективна, як оцінюєте відставку голови Державної фіскальної служби України Ігоря Білоуса і його двох заступників? Правильно, на вашу думку, вчинив уряд?

- На жаль,  питань до роботи і Податкової, і Митниці є багато і у багатьох людей. Це – не секрет. Буквально вчора була історія з тим, що на кордон прийшла гуманітарна допомога, а митниця її не пропускала, розвертала назад… Тому я думаю, що підстави для такого кадрового рішення були.
Це правильно давати людям шанс щось змінити. Білоус прийшов на державну роботу, маючи «західний» досвід, розуміння правильних підходів. Він отримав шанс.

Я вважаю, що правильно ставити людині завдання, озвучувати критерії оцінки її роботи, і за підсумком, умовно кажучи, півроку робити давати оцінку: впоралась людина, чи ні, і тоді вже вирішувати звільняти її, чи продовжувати з нею «контракт»… Це був би правильний підхід. На жаль, мені здається, що ми в Україні до такого ідеального стану ще не дійшли, але рухаємось.

- А ви з Білоусом як депутат профільного комітету спілкувались? Він приходив на засідання? Дослухався до порад, відповідав на запитання?

- Так. Звичайно. Практично на кожному засіданні комітету у нас є представник або Міністерства фінансів, або фіскальної служби… І сам Ігор Білоус був у нас.

Діалог ведеться. Не завжди вдавалося досягти певного компромісу, або остаточно погодити позиції. Утім принаймні діалог був.

- В продовження теми кадрової політики, як член групи з міжпарламентських зв’язків з Сполученим Королівством Великої Британії, як оцінюєте те, що Україна досі не призначено посла в цій країні? Чи знаєте Ви чому Президент зволікає з цим кадровим рішенням?

- Це питання краще поставити Президенту, або ж принаймні Міністру закордонних справ. Мені складно коментувати, які можуть бути причини. Звичайно, посада важлива. Велика Британія є одним із головних союзників України в Європі…

- Не втрачаємо ми його, зволікаючи з призначенням посла?

- Якщо оцінювати усі «фронти», на яких сьогодні «воює» Україна: військовий, економічний, антикорупційний, дипломатичний, якраз на останньому робота одна з найбільш ефективних. Тому я абсолютно переконаний, що Міністр закордонних справ і Президент добре знають, що вони роблять на цьому напрямку, і зважують всі «за» та «проти» тих, чи інших рішень по призначеннях. Те, що я бачу з британської преси, або ж заяв Кемерона (Девід Кемерон – прем’єр-міністр Великої Британії), позиція Сполученого королівства щодо України хороша, лояльна.

- Ви сказали, що на дипломатичному «фронті» у нас чи не найкраща ситуація. А як ви оцінюєте ефективність дипломатії в розв’язанні конфлікту з Росією на Донбасі? Чи не було помилкою України відмовитись від Женевського формату, на якому була присутні США, що для нас є важливо, і перейти до Мінського, а тепер Нормандсько-Мінського формату?

- Дипломатія є певним мистецтвом досягнення компромісів. Присутність за столом таких антагоністів світової арени як США та РФ не додавало шансів знайти цей компроміс в Женевському форматі.

Звичайно, Росія має бути на переговорах. Вона є стороною конфлікту. Мені здається, що і канцлер Німеччини Ангела Меркель, і президент Франції Франсуа Олланд показали свою ефективність принаймні в ролі комунікаторів з Росією. Те, що стосується Мінського формату, або ефективності в цілому дипломатичного напрямку я вважаю, що якщо у нас є хоча б найменша можливість дипломатично вирішити це питання, і врятувати життя, її потрібно використовувати. А по-друге, я переконаний, що без цих домовленостей не можливо було б введення анти кремлівських санкцій. Зараз ми маємо абсолютно чітку консолідовану позицію навколо України. Ми маємо заяви Меркель, Оланда,  Обами про те, що якщо військові дії будуть поновлені на Донбасі, санкції будуть розширюватися, а Україні надаватиметься більша допомога.

Ми не можемо показати, що хочемо воювати… Українці є миролюбною нацією. В цій ситуації ми обороняємо нашу країну всіма доступними нам шляхами. Можливо бачачи як Росія  використовує пропаганду в своїх ЗМІ і західних , як вона фінансує опозиційні рухи та партії, щоб дестабілізувати ситуацію в самій Європі і не дати змогу європейцям підтримувати Україну.

- Ви були на сході, бачили як це все сприймається там безпосередньо на місці бойових дій. Наша оборона там вже на тому рівні, що зможе зупинити наступну агресію зі сторони Росії?

- Росія має одну з найсильніших армій у світі. Я думаю, що якщо вона відкрито вступить у війну і спрямує на нас всю міць своїх збройних сил, попри те, що наші ЗС за останній рік суттєво покращились, нам було б не можливо втримати ті позиції, які ми маємо.

З іншого боку, поєднання здобутків, які ми маємо на військовому фронті і на дипломатичному, і маючи підтримку інших країн, ми можемо досягти певних успіхів на Сході, і убезпечитись від подальшого просунення вглиб територією України.

- А чому ви пішли на фронт? Розуміли ж, що цей крок так само як і ваша участь у парламентських виборах, буде сприйнята неоднозначно?

- Причин, чому я прийняв для себе таке рішення було багато. Передусім – це сумління. Хочеться щоб через 10-15 років, коли син підросте і запитає, як правильно зробити в тій, чи іншій ситуації, я мав моральне право радити. Тому це рішення було передусім прийняте з метою бути чесним перед своїм сумлінням і своєю дитиною.

- З якими враженнями ви повернулись фронту?

- Я служив в артилерійському підрозділі. Ми з самого початку стикнулися зі справді дуже поганим матеріальним забезпеченням: був лише міномет і міни до нього, жодних «ЗІПів» чи «бусолі» не було взагалі. Прицільно стріляти було неможливо. Навіть дальномірів не було, щоб виміряти відстань. З часом ситуація потроху виправлялась. Але перше враження було гнітючим: ми за 20 років так сильно розвалили власні збройні сили, що тепер, в умовах війни, буквально «на ходу» нам доводиться їх відновлювати.Це були дуже складні і сумні враження.

- Ви спілкуєтесь з хлопцями, з якими служили? Всі живі-здорові?

- На жаль, не з усіма. Але спілкуюсь.

- Ваш батько - досвідчений політик, Президент. Ви обговорюєте з ним  політичні теми? Радитесь як вчинити в тому, чи іншому питанні?

-  На жаль, з того часу як батько став Президентом я його майже не бачу. Ми перетинаємось з ним максимум два рази на місяць. Тому, на жаль, а можливо й на щастя, доводиться приймати більшість рішень самостійно. Хоча, звичайно, іноді хочеться почути якусь додаткову пораду. Але коли ти маєш змогу раз, чи два на місяць побачитись з батьком, то не хочеться говорити про політику. Тому говоримо більше на побутові теми. Тим більше, що в нього є онук, якого він не так часто бачить.

- Цікавий Олексій Порошенко як особистість. Чим захоплюєтесь? Які книги читаєте? Як проводите дозвілля?

- Мабуть можна поділити відповідь на ваше запитання на те, як було раніше, і як стало рік тому.

Я любив подорожувати. Цікаво було завжди вивчати щось нове. З якогось певного періоду я почав читати професійну літературу про особисте зростання, менеджмент, управління компаніями…

Зараз моє найбільше «хобі» - це побути з сином. Бо справді залишається мало часу на сім’ю. А на якесь хобі й поготів. Я вже забув коли останній раз був в кіно. Мене дружина на мій День народження запросила на концерт Макаревича…

- Ваш улюблений предмет в школі?

 - Хімія. І чесно кажучи, чи не найбільший вибір у мене був, чи йти на економічний напрямок, чи обрати хімію. І мені досі цікаво, як би склалося моє життя, зроби я інший вибір.