Він не терпить, що бійців його батальйону рівняють з міліціонерами патрульно-постової служби. Для чого тоді, каже, назвали їх спецпризначенцями. Руслан Мороз, який прийшов у міліцію із самооборони, не пустив би своїх хлопців під обласну раду, якби 6 грудня був у Вінниці, а не в зоні АТО.

Повернувся в рамках ротації комбат з частиною батальйону «Вінниця» минулого тижня. Його підрозділ служить з липня на Луганщині, в місті Попасна. Там зараз його заступник із іншою частиною бійців. Патрулюють місто, ловлять наркоманів, шукають зброю, підсилюють сусідні блокпости і ходять у розвідку на територію ополченців. «Вінниця» працює на першій лінії вогню та оборони і допомагає місцевому населенню після обстрілів. А по Попасній постійно луплять з важкої артилерії.

- У місті кожний день були жертви. Люди ховаються в підвалах. Тижнями не виходять, - каже Руслан Мороз. - Мої хлопці знають місця на своїх маршрутах патрулювання, де можна укритися. Після обстрілу вони надають допомогу людям. Якщо влучило в будівлю, повинні оглянути, чи немає поруч нерозірваних мін чи снарядів. Якщо є, огородити територію і викликати саперів. Таке не раз було, що транспортували поранених.

Підлеглі комбата Мороза мають значно кращий побут від вояків, які сидять в траншеях. Сам він називає умови служби своїх бійців і армійців різними вимірами.
Батальйон «Вінниця» зайняв у Попасній школу музичних мистецтв. Засклив вікна, відремонтував опалення і відновив світло, а в сусідній будівлі – полагодив плити, щоб місцеві кухарі готували для охоронців правопорядку з Вінниччини обіди і вечері з наданих ними продуктів.

Зарплату годувальникам вінничан платить тамтешня мерія. Сама зголосилася й гарантувала: люди в камуфляжах і з автоматами, які утримують лад в їхньому райцентрі, щодня матимуть воду і хліб.

- У нас усе було в шоколаді. Нормальні умови. І ми були в авторитеті, - жартує комбат. - Тобто повага до нас була. І місцеві керівники сказали: „комбат дерзкий, но справедливый”, тобто відповідає за свої слова. Ми завоювали повагу і особливо, чим були задоволені, що не було там над нами 35 начальників, кожний з яких гне свою лінію.

„Ми всі прийшли з вулиці”

Коли формували «Вінницю» (набирали добровольців, які мали хоча б якийсь досвід військової служби), командир сумнівався, що після п’ятиденного навчання хлопці будуть готові їхати на Схід. А планувався батальйон, як початок нової міліції, оновленої патріотами, які дійсно хочуть служити.  

- Така була ідея - змінити міліцію в кращу сторону, - говорить комбат. – В батальйоні більшість таких, що місяцями, а то й роками, не могли потрапити до міліції. По критеріях не підходили. Дещо різкі. Усі різні. Але зараз скажу, що абсолютно кожен адекватний, хоч я спершу мав сумніви. Зібрали ж людей, яким завтра тримати зброю в руках, а вони в конфліктних ситуаціях неперевірені. Ніхто випробування тут не пройшов, до того, як іти на фронт. Звичайно, в мене, як у командира, були побоювання, чи не почне хто від паніки в різні сторони шмаляти... І я людина, яка ще вчора була цивільною, до кожного мав придивитися. Не тут, а в зоні антитерористичної операції.  

- Ми всі прийшли з вулиці, - продовжує Руслан Мороз. - Були деякі нюанси. Але вони для такої ситуації нормальні. Коли тут ти формально командир батальйону, то там – ще не командир, бо не залужив довіри. Хлопці ж один крутіший другого, один сильніший від іншого. Конкуренція була. І щоб цей спортивний інтерес не погубив, треба було втримати рівновагу між ними. Створювалися групи в батальйоні, кістяки і кожний хотів зайняти лідируючу позицію. Доводилися не давати їм волю, глушити дуже часто. І остання ротація, третя, - це парадокс. Жодного зальоту. Хто до нас не приїжджав, усі дивувалися, наскільки в нас все було адекватно.

Були безшабашні

А в липні комбат-самооборонівець поїхав на Схід один з сотнею бійців-новобранців. З ними не відправили куратора.  

- Пізніше я зрозумів, що це навіть непогано, - каже Руслан Мороз. - Сам побудував стратегію, графік і режим роботи, який нам зручний. І реально ми були скрізь. Не виключаю, що якби було з нами керівництво з обласного управління, то частину роботи ми б не зробили. В якійсь мірі були безшабашні. Без особливих обмежень. Нас скрізь тягнуло. Ми скрізь повинні були все зробити.

Серед інших завдань, батальйон “Вінниця” боровся із беззаконням. Командир каже, що в Попасному та сусідніх містечках кожний третій носить у кишенях коноплю й не боїться „спалитися”. Звідки травка? Затримані казали, що з Росії.

- З компанії із 14 хлопців, які стояли й курили за 400 метрів від райвідділу, лишень у трьох не було в кишенях трави. Там наркотики дуже поширені. Курять скрізь - на вулиці, в барах. Є ще нам над чим працювати, - говорить командир батальйону „Вінниця”.  

Чи бачив він „поліцію ЛНР”? Каже, не доводилося. Руслан Мороз категорично таких не визнає і повпливав, щоб з органів звільнили офіцера і старшину з Попасної, які мали необережність при ньому висловити прихильність до ополченців.

- Людина, яка присягнула на вірність народу України, носить форму і користується привілеями і пільгами, які б вони не були, в принципі не має права говорити, що голосувала б за ЛНР, - говорить Руслан Мороз. – Вони були звільнені у найкоротші строки.

Зараз тренуватися ніде

На питання, чи здатні бійці батальйону „Вінниця” стати новою міліцією, їхній командир відповідає ствердно.

– Але деякі керівники намагаються нас зрівняти з основною масою. Зі спецпідрозділу, який прийшов воювати і захищати людей, з нас планово роблять патрульно-постову службу, - говорить командир. - Нам ніде відпрацювати військову тактику. Нам взагалі не дають можливості тренуватися. А місто Попасне - на першій лінії вогню і оборони, і щоб хлопці поверталися звідти неушкодженими, по максимуму виконували завдання, нам потрібні тренування. Ми зараз реально на вулиці.

Руслан Мороз розповів, що батальйону виділили напівпідвальне приміщення в райвідділі на Ленінградській, почали там ремонт, але він зупинився – не фінансується. Зараз комбат шукає допомоги в людей бізнесу і волонтерів. Ще каже – його принципову позицію щодо забезпечення бійців не сприймають в обласному управлінні міліції.   

- Я не відпускаю людей в патруль, якщо вони не забезпечені зимовим одягом. Ви призвали нас, то чому ми маємо самі собі купувати одяг? Що поганого, якщо я турбуюся, щоб хлопцям дали те, що повинні? Не всі згодні з моїм підходом до роботи, але я буду дотримуватися свого бачення.

„Не збираюся грати в політичних іграх”

- Мій підрозділ використали всліпу і абсолютно несправедливо, коли 6 грудня під обласною радою поставили на першу лінію перед людьми. Мене тоді у Вінниці не було. Якби був, цього б не сталося, - каже комбат “Вінниці” Руслан Мороз. - Для чого було нас змішувати з іншими підрозділами, які мають достатньо прикру репутацію? Я сам, будучи бійцем самооборони, неодноразово був присутній на сесіях. І тоді людям, які бажали бути там, мали дати це право. Не дали. Перешкоджали конституційному праву заходами фізичного впливу. Треба було стати обличчям до людей й вести перемовини з активістами, які намагаються чогось добитися. Їхні вимоги і бажання законні й абсолютно справедливі. Я буду їх підтримувати. Ні, я не збираюся повертатися зброєю до своїх колег, працівників УМВС. Але народу, який стоїть зі своїми законними вимогами, однозначно перешкоджати не буду. Щоб я зробив, якби був там? Говорив би з керівниками громадських організацій, які привели людей. Якщо ж група людей захоче штурмувати управлінні міліції, однозначно, ми станемо на захист. Там зброя, документи. Зрозуміло, треба тримати вхід. Це не обговорюється. А під обласною радою, прокуратурою чи судом, вибачте, треба спочатку розібратися, в чому полягає вимога людей, і в чому наш фізичний вплив полягає. Просто охороняти порядок, щоб люди один одного не травмували, – це одне. А стати барикадою і тиснути, віджимати – зовсім інше. Я цього не розумію.

Наталія Гончарук, "20 хвилин"