Ці українці доводять до серцевого нападу…
Зайшла в улюблений мʼясний магазин - асортимент там чудовий, ціни нормальні, продавчині привітні. Тому там завжди черга, завжди.
Єдине, що трішки псує ідеальну картинку - одна з продавчинь дуууже повільна. Ні, не прискіпуюся. Дійсно неспішна.
Наприклад, чоловік каже, що хоче курку-гриль.
Пішла до духовки. Повертається: вам же курку-гриль? Отримує ствердну відповідь, йде назад. Повертається знову: вам же невеличку, ви сказали?
- Так, - каже очманілий чоловік, який вже не хоче ні курки, ні качки, ні свинячої рульки, а хоче піти.
А потім вона так само довго пробиває нещасну курку на касовому апараті, пакує, перемовляється з колегами, рахує здачу…
- Та йооооо, - закочує очі черга.
І ось сьогодні на касі саме ця некваплива пані. А народ підібрався дуже нетерпеливий - усі поспішають додому.
- Можна я перед вами, у мене автобус? - питає чоловік жінку, яка ось-ось буде купувати.
- Ні, чоловіче! Мене мій чоловік голодний чекає, вибачте. Сьогодні всі спішать, - відрізає вона.
Заходить військовий з рюкзаком. Секундна пауза.
І раптом та жінка, яка щойно відшила пасажира автобуса, повертається і питає його:
- Ви ж кудись поспішаєте?
- Та ні, - розгубився військовий.
А я вже внутрішньо реву… І тут пасажир, який спізнюється, каже:
- Та поспішаєте. Сьогодні всі спішать. Ідіть поперед нас…
Військовий розгублено щось вибрав - не факт, що він хотів саме ту ковбасу - і швидко вийшов. Продавчиня взагалі впала в ступор. У мене сльози за комір течуть…
Це присутнє. Ось ця повага, вдячність, вирізнення з натовпу їх - наших дорогих. Знаю, що не завжди. Навіть не часто. І не скрізь. На жаль, не з усіма. Але те, що стається, воно таке показове! Воно незабутнє.
Я, до речі, також йшла за мʼясом, а взяла якийсь рулет - на емоціях)
Ці українці..)) Доводять до серцевого нападу…
