Ми програли.

Так, ти програв. Якщо ти читаєш це і думаєш, що це не про тебе – то саме про тебе. Це ти сидиш вдома, п’єш каву, переконуєш себе, що твоя черга «ще не прийшла». Це ти мовчиш, коли бачиш, як хтось краде, бо «а що я можу зробити?» Це ти купуєш пільгове авто, поки хтось грузить 200-й свого побратима в чорний мішок.
Ми програли, бо кожен другий в цьому тексті – це ти. Той, хто купив «інвалідність», бо «не я один такий». Хто став «студентом», бо «війна – це не моє». Хто ховається за бабусею, про яку забуде, як тільки небезпека мине.
Подивись у дзеркало. Це ж твоя зручна війна.
Чому програли?
• Бо ти задоволений. У тебе є пиво, є зарплата, є спокій. Ти переконуєш себе, що війна десь там, на Донбасі. А завтра бурят буде тут – і в тебе не буде навіть сміливості вийти на вулицю.
• Бо ти змінив «перемогу» на «мир». Тобі страшно. Страшно, що доведеться йти. Страшно, що це буде не хтось інший, а ти.
• Бо ти мовчиш. Коли хтось краде, коли хтось здає позиції, коли влада глуха й сліпа. Мовчиш, бо тобі так зручніше.
Ми програли, бо боягузи.
Коли били по Охматдиту, ти не пішов мститись. Ти написав пост про те, як важко і «невивозимо». Коли твій друг чи сусід пішов на фронт, ти подумав: «Добре, що не я».
Але тут головне не зупинятись. Уяви, що ти й далі живеш так. Що твоє дитя росте і бачить: батько здався. Що твої онуки будуть рабами, бо ти не встав з дивана.
Так, війна – це не тільки тих, хто на фронті. Це тих, хто мовчить, коли все горить. Це тих, хто вибирає страх замість боротьби. Це тих, хто здався, перш ніж почати.
Ще є шанс.
Але чи готовий ти щось змінити?
Не для когось. Для себе. Для своїх дітей. Бо якщо ні – вітаю, ти і є причина нашої поразки.
Dauði Frá Himinn